Мурафа (Жмеринська)

Figure

Мурафа. Андрій Боднаренко.

Адміністративна належність

Час	Ієрархія
1793-1796	російська імперія, Брацлавська губернія / Брацлавське намісництво (оформлене 1795 року), Ямпільський повіт
1796-1848	російська імперія, Подільська губернія, Ямпільський повіт
1848-1917	російська імперія / радянська Україна, Подільська губернія, Могилівський повіт
1917-1920	УНР / Українська Держава, Подільська губернія, Могилівський повіт, Мурафська волость
1920-1923	усрр, Подільська губернія, Могилівський повіт, Мурафська волость
1923-1925	срср, усрр, Подільська губернія, Могилівська округа, Мурафський район
1925-1930	срср, урср, Могилівська округа, Мурафський район
1930-1932	срср, урср, Шаргородський район
1932-1991	срср, урср, Вінницька область, Шаргородський район
1991-2020	Україна, Вінницька область, Шаргородський район
2020-	Україна, Вінницька область, Жмеринський район

Історія

Ранні назви поселення

За дослідженням Леона Бялковського, Мурафа постала як містечко на землях селища Верхняки. Автор наводить актове повідомлення, що 1585 року снятинський староста Микола Язловецький між річками Мурафою та Клокотинкою збудував невеликий замок, частково обвів його валом і почав засновувати містечко, назване спершу Райгородом, потім Новгородом. Під 1591 роком Бялковський наводить Мурафу, Клокотин і Новгород як альтернативні назви, під 1592 роком — Мурафу й Клокотин. Отже, у викладі автора послідовність Райгород → Новгород відрізняється від подальшого співіснування кількох назв; заснування містечка не означає, що до нього ця місцевість була незаселеною.¹

Той самий дослідник називає управителем мурафського маєтку в 1598 році Лукаша Корицінського, а його власницею в 1625 році — Ядвігу з Язловецьких Белжецьку, фундаторку домініканського монастиря. Ці відомості стосуються Мурафи загалом і не встановлюють меж пізніших Старої та Нової Мурафи.²

У каталозі Національного архіву в Кракові дві судові справи Архіву Сангушків за 1586 рік описані спільним заголовком, який називає село Копистирин, містечко Новгород — тепер Мурахву — та Миколу Язловецького. Отже, каталог пов’язує назву Новгород із Мурафою вже в описах справ цього року; сам заголовок не встановлює обставин заснування містечка чи ролі Язловецького в ньому.³

Микола Крикун наводить для Мурафи назви Мурафа, Новгород, Мурафа — інакше Новгород та Мурафа — інакше Клокотин за Кам’янецькими земськими книгами 1599 і 1604 років. В акті № 642 за 1604 рік усі три назви поєднані: Мурафа — інакше Клокотин — інакше Новгород. Отже, це свідчення співіснування альтернативних назв, яке саме собою не доводить послідовних перейменувань.⁴

У комісарському реєстрі Подільського воєводства 1678 року Крикун уже знаходить Стару та Нову Мурафу. Ця згадка засвідчує вживання обох назв на той час, але не встановлює дати поділу поселення чи відповідності кожної його частини назвам XVI століття.⁵

Єврейська громада під час воєн середини XVII століття

За путівником В. Лукіна, А. Соколової та Б. Хаймовича, на початку війни 1648–1649 років Мурафа, за деякими джерелами, була поділена між козацьким і польським військами: козаки стояли на території майбутньої Старої Мурафи, поляки — Нової. Автори наводять повідомлення мартиролога «Тит гаявен» про двадцятьох єврейських домогосподарів із міста, названого Мрашею або Мрахвою: вони втекли, а їхня подальша доля залишилася невідомою. Цей запис не встановлює загибелі втікачів і не розрізняє пізніші Стару та Нову громади.⁶

Той самий путівник повідомляє про штурм і спустошення Мурафи польськими військами в лютому 1651 року та руйнування навесні й восени 1654 року і навесні 1655 року. Автори характеризують цей період як перерву в історії єврейської громади на кілька десятиліть; це узагальнення не встановлює долі кожного її мешканця. За наведеними ними даними подимного обліку, 1661 року в Мурафі залишилося десять будинків — показник усього поселення, а не кількість єврейських родин. Після завершення османського панування 1699 року євреї, за припущенням авторів, оселилися тут знову.⁷

Конфіскація маєтку після 1831 року

На 24 квітня 1834 року старомурафський маєток уже був конфіскований до казни. Ревізька казка, датована цим днем, називає містечко Стару Мурафу в складі конфіскованого маєтку. Дату самої конфіскації та решту земель маєтку заголовок казки не уточнює.⁸

На пошкодженій обкладинці цієї казки серед передмість читається назва Травна. Зіставлення обкладинки із заголовком казки вказує, що Травну обліковували разом зі Старою Мурафою в ревізії конфіскованого маєтку. Повний перелік передмість і межі їхніх земель залишаються невідомими.⁹⁸

Покажчик ревізьких казок 1834 року пов’язує конфіскований старомурафський маєток із Сигізмундом Добеком і прямо зараховує до маєтку Михайлівку. Дві сусідні справи, ймовірно, стосуються Довжка й Семенівки. На це вказують згадки Добека й старомурафського маєтку в їхніх заголовках, а також перелік сіл у заголовку справи 1842 року. Назви цих двох сіл у покажчику подано в непевних формах.¹⁰¹¹

У передруку статті «Morachwa» з Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich конфіскацію після 1831 року віднесено до Старої Мурафи: після Дзеконських нею володіли Мостовські, потім родина, названа в передруку Бобками. Текст повідомляє про перехід маєтку до держави, але не встановлює точної дати конфіскації чи її земельних меж; переносити це повідомлення на всю Нову Мурафу підстав немає.¹²

До старомурафського маєткового ключа словник зараховує Стару Мурафу, Довжок, Михайлівку, Пеньківку, Семенівку, Теодорівку, Травну й Заячківку, яку називає Заянчками. Травну й Заячківку він називає передмістями Старої Мурафи. Це перелік поселень ключа. Зокрема, хоча словник зараховує до нього Пеньківку, довідник 1885 року називає Мурафську Пеньківку колишнім власницьким селом. Які саме землі кожного поселення перейшли до казни, залишається відкритим питанням.¹²¹³

Збіґнєв Гаузер у нарисі 2000 року подає таку послідовність власників мурафських маєтків: після смерті Якима-Кароля Потоцького його вдова Анна з Грохольських вийшла за Юзефа Дзеконського, який помер 1812 року; згодом Мурафою володіли Мостовські, потім Добки герба Ґриф. Автор також датує конфіскацію часом після 1831 року, але не розрізняє Старої та Нової Мурафи й не визначає конфіскованих часток. Отже, його виклад не дозволяє поширити конфіскацію на всі землі обох поселень.¹⁴

Ямпільська комісія розглядала в 1831–1832 роках справу про звинувачення в участі в повстанні поміщика З. Добка, його синів Костянтина й Ореста та поміщика К. Лещинського. У покажчику повідомлень газети за 1832 рік батько Костянтина й Ореста названий Зиґмунтом Добеком. Збіг імен підтримує припущення, що обвинувачений З. Добко був тим самим Сигізмундом Добеком, якому опублікований заголовок справи 1842 року приписує маєток Стара Мурафа із селами Довжок, Семенівка та Михайлівка. Заголовок називає поселення, яких стосувалися майнові претензії 1842 року. Точний склад конфіскованих земель і вирок Ямпільської комісії залишаються невідомими.¹⁵¹⁶¹¹

Довідник 1885 року розрізняє колишнє державне містечко Стару Мурафу та колишнє власницьке містечко Нову Мурафу; Довжок і Мурафську Михайлівку він також називає колишніми державними селами. Таке розрізнення підтримує віднесення повідомлення про конфіскацію до старомурафського маєтку, але саме собою не встановлює причини й часу переходу кожного села до казни або земельних меж конфіскованої частки.¹⁷

Семенівка, ймовірно, вже була під казенним управлінням у січні 1845 року. За заголовком архівної справи, Подільська палата державних маєтностей тоді листувалася щодо припинення оренди села дворянином Калинським і переведення селян на оброк. Заголовок залишає відкритими дату й підставу переходу села до казни.¹⁸

У справі 1856 року Деонізій-Фелікс Чаховський називає власною успадковану від дядька частку Нової Мурафи й Клекотини та повідомляє про її продаж Вронському. Отже, принаймні ця конкретна частка Нової Мурафи перебувала у приватному володінні після 1831 року; це не встановлює долі решти земель поселення.¹⁹

У купчій від 2 липня 1856 року на користь Октавіана Вірського прямо названо Нову Мурафу та Клекотину. Продана частка належала сестрам Маріанні Козловській і Софії Вітковській, які успадкували її після батька Хоми Осмульського.²⁰

Купча Вірського відносить виділення частки Хомі Осмульському з маєтку Карла Осиповича Дзеконського до колокаційного рішення 1825 року, пред’явленого суду 16 березня 1826 року під № 225. Отже, ця частка Нової Мурафи й Клекотини була виділена ще до повстання 1831 року. Дата стосується частки Осмульського. Для виділення частки Чаховського відомий окремий запис без дати рішення.²¹

Борг єврейської громади у XIX столітті

За опублікованою Іллею Галантом відомістю Подільського губернського правління, єврейська громада Старої Мурафи 19 лютого 1829 року позичила у поміщика Добка 330 рублів сріблом без відсотків. На час укладання відомості залишалися неповерненими 254 рублі сріблом; громада боргу не оспорювала. Призначення позики та її остаточне погашення цей запис не встановлює.²²

Народження Герша Будкера

У Мурафі 1 травня 1918 року народився фізик Герш Іцкович Будкер (1918–1977). Так місце народження подає «Енциклопедія Сучасної України», не уточнюючи частини поселення.²³ Біографія на сайті «История Росатома» називає саме Нову Мурафу та родину сільського робітника.²⁴ За біографічним нарисом Інституту ядерної фізики імені Будкера, його батько працював на млині й загинув у перестрілці, коли синові було два тижні; дитинство Герша минуло у Вінниці. Це пізніший біографічний виклад; точного часу переїзду родини він не встановлює.²⁵

Археологічні пам’ятки

Біля Мурафи відоме поселення білогрудівської культури. Дмитро Ленчук відносить його до пам’яток пізньої бронзи, паспортизованих Павлом Хавлюком 1986 року. У наведеному ним описі паспорта від 27 серпня 1986 року поселення розташоване за 1 км на північ від села, на правому березі річки Мурафи. Це відомості про облік пам’ятки; вони самі собою не засвідчують безперервності заселення до виникнення сучасного села.²⁶

Податковий облік 1765 і 1776 років

У реєстрах від 1 лютого 1765 року Нова Мурафа має 221 особу й 90 будинків, Стара Мурафа — 115 осіб і 49 будинків. До тієї самої облікової «парафії» віднесені Чуринці, тобто Джурин — 84 особи у 35 будинках. Загальний підсумок із приписаними селами — 502 особи.²⁷

Серед сіл Мурафського ключа реєстр називає Федорівку — 3 особи, Тарасівку — 12 у 2 будинках, Ознівці — 3, Пеньківку — 7 у 2 будинках, Тарнаву — 3, Довжок — 8 у 2 будинках, Рекечинці — 5, Русаву — 8, Александровку — 9 у 2 будинках, Попелівку — 7, Голинчинці — 3, Вербівку — 3, Малу Деребчинку — 5 і Деребчин — 6.²⁷

У розділі перепису 1776 року реєстр Мурафи наводить для міста 374 особи, для Джурина — 160; серед приписаних сіл — Михайлівка — 4, Юхимівка — 4, Федорівка — 5, Попелівка — 4, Мала Деребчинка — 5, Рекечинці — 5, Деребчин — 17, Вербівка — 11 і Голинчинці — 13. Реєстр підписали Ян Зипулінський і Себестіан Елінський; від громад присягали рабини Лейба Файбішович із Джурина та Лейба Майорович із Мурафи, Гершко Юхимович, Янкель Йосіович і Мошко Нусимович. Присяжне засвідчення поширювало облік і на подорожніх.²⁷

Ярмаркові привілеї 1766 і 1781 років

За описом Міхала Балінського й Тимотеуша Ліпінського 1845 року, власник Мурафи Яким Кароль Потоцький, литовський підчаший, отримав 1766 року привілей на чотиритижневий ярмарок. Ярмарок мав починатися наступного дня після свята святого Михайла. Така прив’язка до свята вказує, ймовірно, на щорічний ярмарок. З опису неясно, за яким календарем визначали день початку і чи привілей поширювався на обидві частини Мурафи.²⁸

За цим описом і географічним словником 1885 року, 1781 року на прохання Потоцького король Станіслав Август Понятовський дозволив для Старої та Нової Мурафи два чотиритижневі ярмарки — навесні на святого Юрія й восени на Воздвиження Хреста. Як це надання співвідносилося з привілеєм 1766 року, невідомо.²⁸²⁹

1784 — місто й кагал

У переписі Вінницького повіту Брацлавського воєводства від 15 липня 1784 року місто Мурафа має 290 облікованих євреїв, а весь Мурафський кагал із приписаними поселеннями — 719. Серед приписаних пунктів названі Федорівка — 2 особи, Пеньківка — 13, Юхимівка — 2, Михайлівка — 4, Вербівка — 16, Голинчинці — 18, Чурилів, тобто Джурин — 253, Попелівка — 5, Деребчин — 18, Мала Деребчинка — 7, Сапіжанка — 8, Адамівка — 3 і Рекечинці — 6. Окремими пунктами обліковані Клекотинська корчма — 3 особи та корчма в Заячківці — 5: ці показники стосуються корчем, а не всіх мешканців відповідних сіл. Перелік приписаних пунктів тут вибірковий; його не слід вважати повним складом кагалу.³⁰

1787

У реєстрі Мурафського кагалу за 1787 рік місто Мурафа має 329 осіб, Михайлівка — 4, Пеньківка — 10, Вербівка — 17, Голинчинці — 12. Якимівка, ймовірно Юхимівка, має 6 осіб; Тодорівка, ймовірно Федорівка, — 8. Джуринський прикагалок наведений окремим рядком — 269 осіб. Отже, число 329 характеризує місто Мурафу, а не всю територію кагалу.³¹

У вступному огляді збірника переписів єврейського населення за 1787 рік Мурафа зазначена серед міст Вінницького повіту з 329 євреями; зростання проти 1784 року визначено як 13,44%. У цьому переліку запис не розділений на Стару й Нову Мурафу, тому наведене число не слід довільно приписувати одній із цих громад.³²

1799

Топографічний опис 1799 року розглядає Мурафу разом із її поділом на Стару та Нову Мурафу. Містечко лежало на схилах біля річок Мурафи й Клекотинки, серед невисоких пагорбів; на Мурафі був просторий став. За приміткою Ю. В. Легуна, редактора видання топографічного опису 2017 року, Стара Мурафа лежала на лівому, а Нова — на правому березі Клекотинки. Опис називає власниками Яна та Щизерцького Потоцьких; редактор вважає, що, найімовірніше, йдеться про Петра і Яна, зятів Йоахіма Кароля Потоцького, який помер 1791 року.³³

У містечку стояв великий мурований панський будинок із кухнею та невеликим плодовим садом. Були дві дерев’яні єврейські школи, перша — з невеликою пришкільною спорудою в гостинному дворі. У домініканському монастирі діяло училище.³³

Торгівля зосереджувалася у 15 крамницях — 7 мурованих і 8 дерев’яних. За муровану крамницю єврейські орендарі платили власникові по 40 злотих, за дерев’яну — по 10. Євреї та міщани з-поміж підданих продавали тканини, цукор, каву, бакалію, прянощі й інші дрібні товари, які отримували з Бердичева. Двоє християн час від часу закуповували на навколишніх ярмарках до 200 великих волів і відганяли їх до Великопольщі, а звідти — до Пруссії та інших закордонних місць. Крім звичайних торгів, кожні два тижні відбувалися невеликі ярмарки; з навколишніх місць привозили сіль, дьоготь або смолу, оселедці, олію та місцеві продукти. Ярмаркові збори власник здавав євреям в оренду за 500 злотих.³³

Серед єврейських ремісників названі мідник, гребінник, срібляр, кушнір і цирульник — по одному, 5 кравців, 3 шевці, 2 бляхарі та 3 різники. Пекарів зазначено двічі: спершу одного, далі двох; на повтор звертає увагу й редактор. Євреї також перепродували різні речі, торгували скляним посудом і продавали горілку, сплачуючи власникові по 2½ злотого з кожних 17 кварт пінного вина. Один єврей із Туреччини торгував бакалією та дрібними товарами; постійно мешкали також двоє німців — столяр і слюсар.³³

Євреї утримували три винокурні з трьома невеликими казанами, використовуючи криничну воду й куповані дрова. У Старій Мурафі діяли також винокурний завод і панська броварня із солодовнею, де варили до 20 бочок пива на тиждень; ячмінь брали з власного господарства. Окремої цегельні не було: цеглу за потреби купували поблизу. Сірий будівельний камінь добували неподалік, вапно випалювали лише для власних потреб. Праворуч від річки Мурафи або ставу стояв дерев’яний борошномельний млин.³³

При панському фільварку утримували 30 корів, із них 5 голландських, і двох українських биків. Із молока виготовляли масло й сир, надлишок продавали на ярмарках. Тут тримали панських коней, але кінного заводу не було, а також свійську птицю. До фільварку належали всі власницькі поля й сіножаті; худобу годували господарськими кормами та сіном із власних угідь.³³

Опис наводить такі дані про населення містечка, не розділяючи їх між Старою та Новою Мурафою:³³

Категорія	Дворів	Чоловіків	Жінок
Чиншова шляхта	15	42	48
Піддані	25	70	68
Євреї	77	113	145

Близько 1800 року — родові списки дворян

У родових списках дворян Ямпільського повіту згадане поселення Мурафа та наведені нижче родини. Тут записи умовно віднесено до часу близько 1800 року: справа не датована, на обкладинці зазначено лише «не раніше 1800 року». Вік подано на час запису; точного року укладення це датування не встановлює.³⁴

• Міхал Долінський, син Міколая, 40 років, одружений із Кзеполінською; син Юзеф — 1 рік, дочки Анна — 8, Маріанна — 6, Анна — 2. Обох Анн збережено окремо.³⁵

• Якуб Гавінський, син Яна, 24 років, одружений із Маріанною Летвицькою; в цьому записі зазначено, що дітей немає. Його рідний брат Юзеф — 18 років, неодружений; проживання Юзефа в Мурафі виводиться з родинного групування.³⁶

• Фелікс Ґловацький, син Теодора, 33 років, одружений з Антоніною Кумінською. Місце Мурафа прочитане виразно, продовження поля про проживання чи заняття лишається нерозібраним і тут не тлумачиться.³⁷

• Міхал Яблонський, син Йоахіма, 50 років, одружений з Анною Ярмарковичовою; діти Юзеф — 15 років і Домінік — 6.³⁸

• Шимон Новицький, син Міхала, 25 років, одружений із Вікторією Яблонською; син Ян — 3 роки, дочка Марія — 2. Його рідний брат Фелікс — 20 років, неодружений. Мешкали на чинші.³⁹

• Ян Рудковський, син Єнджея, 40 років, одружений із Маріанною Штайнорівною; дочки Анна — 6 років і Маріанна — 2.⁴⁰

• Александр Рогавецький, син Теодора, 66 років, одружений з Анною Василеською; сини Віцентій — 25 років, Францішек — 23 і Фелікс — 16.⁴¹

• Юзеф Роговський, син Базилія, 23 років, одружений з Анною, означеною як працьовита.⁴²

• Антоній Скальський, 33 років, одружений із Теклею Паннотовською; сини Флоріан — 6 років та Ігнацій — 2. У Мурафі перебував «у розпорядженні»; точного змісту цієї ролі запис не розкриває. Він служив у польському війську; назву чину та скорочення частини прочитано непевно. Як родинна прив’язка названий брат Ян, син Міколая, 35 років, у Насківцях Вінницького повіту; його родину тут не наведено.⁴³

• Станіслав Щука, син Кшиштофа, 60 років, одружений із Маріанною Голембйовською, записаний у Мурафі при економії. Ймовірне продовження його родини: Теодор — 32 роки, одружений із Катажиною Березецькою, дочки Маріанна — 8 і Агата — 5; Антоній — 52, одружений із Францішкою Сікорською, діти Людвік — 26, Францішек — 19, Антоніна — ймовірно 11, Віктора — ймовірно 8, Розалія — ймовірно 6; Ян (читання непевне) — 48, одружений із Барбарою Ластовецькою, діти Антоній — 18, Людвік — 14, Катажина — 12, Маріанна — 8. Далі під заголовком про синів названі неодружені Марцін, син Міколая, 34 років, і Людвік, син Марціна, 30 років. Належність продовження до Щук і точні зв’язки всіх цих осіб залишаються непевними; вказівку на Мурафу можна поширити на нього лише ймовірно.⁴⁴

• Францішек Велюньський, син Шимона, 26 років, одружений із Маріанною Жуковською. Рідні брати: Міколай — 23 роки, неодружений, Антоній — 13, Томаш — 8, Фелікс — 6; рідні сестри Анна — 15, Антоніна — 11, Гонора — 5. Мешкали в Мурафі, мали 13 спадково належних душ із землею у Туркові Брацлавського повіту. Францішек був товаришем польського війська, мав паспорт.⁴⁵

• Ян Заремба, син Павела, 22 років, неодружений, мав у Мурафі довічне посідання. Це формулювання саме по собі не встановлює спадкового права на маєток.⁴⁶

• Єнджей Злотницький, син Яна, 30 років, одружений із Магдаленою Мединською; сини Віцентій — 7 років й Ігнацій — 1, дочка Петрунелія, віку не наведено.⁴⁷

1843

В єпархіальному чилищі в Старій Мурафі Ямпільського повіту навчалося 20 учнів. (П.Є.В. (1863) № 10)

1885

"Волости и важнейшие селения Евр. России, вып. III" (1885) — с. 283, № 1496

Колишнє державне містечко Стара Мурафа на річці Мурафі. У складі Мурафської волости.

Дворів 234, мешканців 2376.

Волосне правління; до повітового міста — 50 верст. Православна церква, костел, синагога, 2 єврейські молитовні будинки, лікарня, 18 заїздів, 4 погреби (тип позначено скороченням «рнскв.»), 8 закладів, позначених скороченням «п. д.», 43 крамниці, базар по п’ятницях і неділях, 2 водні млини.

1897

За даними Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року, в містечку Мурафа проживало значне єврейське населення (понад 1000 осіб).

1901

" Приходы и церкви Подольской епархии (1901)"

Мурафа або Мурахва м. – розташоване на ріці Мурафі та з давніх часів поділяється на Стару та Нову. Та половина містечка, котра знаходиться з правого боку р. Клекотини, зветься Старою Мурафою, а протилежна – Новою Мурафою. (Схоже, тут Сіцінський переплутав береги річки Мурафи: Стара Мурафа на лівому березі, а Нова – на правому – прим. В.П..)

Ріка Мурафа тече в глибокій скелястій долині; береги її – високі. Найближча зал. ст. “Ярошенка” за 12 верст. Ґрунт частково чорноземний, частково глинистий.

Мурафа, за переказами, була прикордонним містечком і утворювалася двома укріпленнями, сліди котрих видно досі. Стара Мурафа була козацьким укріпленням,.. Від цих укріплень простягалися передмістя: від козацького – те, котре нині зветься Травною, простягалося від лісу Довжецького та закінчувалося монастирем,.. Поселення було величезне, простягалося майже на 8 верст. Число монастирів і церков сягало в ньому, за переказами, 8.

(Тут опущена історія занепаду та відродження Мурафи) … Особливо опікувався Мурафою Яким-Кароль Потоцький; він відкрив тут ремісничі цехи, влаштував селітровий завод, вимостив бруком головну вулицю, висадив на ній дерева, побудував палац у Ст. Мурафі, облаштував парк, звіринець, старався відновити укріплення, отримав від короля право запровадити ярмарки тощо. Після смерті його друга дружина вийшла за Дзеконського, жила нерозсудливо, і дітям її перейшла лише частина Н. Мурафи зі Слободою; Стара-Мурафа перейшла Мостовським, а потім Добці. Останній за участь у бунті 30-х років був позбавлений маєтків, і відтоді Ст. Мурафа перейшла казні. Нова Мурафа також перейшла казні; Клекотина ж перебуває в руках 15 дрібних поміщиків.

Мурафи-Старої парафія розташована з обох берегів рк. Мурафи. Місцевість, котру вона займає, доволі мальовнича. Найкращий краєвид спостерігається, коли заїздити до м. Мурафи з заходу від м. Шаргорода; майе цілу одну версту доводиться спускатися з невисокої гори, звідки видно більшість парафії. Найближча зал. ст. “Ярошенка” – за 12 верст.

Місцевість здорова, суха; лише площа, котру займають єврейські крамниці та їхні житлові приміщення, є забрудненим місцем, де легко розвиваються різні хвороби. Ґрунт чорноземний, але чорнозем дрібний, з домішкою глини.

За 2 версти від центру, в урочищі, котре тепер звуть Коблевом, було, за переказами, козацьке укріплення; на тому місці залишилися видовжені земляні узвишшя, котрі тепер розорюють.

Нині в парафії 1123 парафіяни. Усі – малороси-селяни, землероби; допоміжним заняттям слугують ткацтво, видобуток каміння, торгівля продуктами селянського господарства та праця на сусідніх цукрових заводах.

1949 року, згідно з Указом ПВР УРСР від 29.9.1949 «Про ліквідацію Юридико-Шаргородської і Старомурафської сільрад Шаргородського району, Вінницької області», Мурафа отримала назву “Жданове”.

1989 року була повернута історична назва – Мурафа.

Липень 1919 року — відомість про загиблих

Відомість про вбитих під час погрому в Мурафі, складена 2 грудня 1921 року, називає в перших 15 записах людей, убитих петлюрівцями 15–16 липня 1919 року. Для першого запису місцем проживання зазначено Стару Мурафу, для решти — Мурафу. Наведені нижче записи становлять початок відомості, а не підсумок усіх загиблих. Відомості про Брадецького походять від дружини й дітей, про інших — від очевидців.⁴⁸

№	Ім’я та прізвище	Вік	Заняття	Дата й обставини загибелі	Поховання та примітки
1	Занвель Фавелев Брадецький	63	Працівник олійні	15 липня 1919, удома, убитий шаблями	Єврейське кладовище; мешканець Старої Мурафи
2	Лейбеш Йосипов Лернер	54	Крамар	15 липня 1919, біля лазні, убитий шаблями	Братська могила; убитий разом із двома синами
3	Йосип Гасс	62	Службовець	15 липня 1919, у посівах, убитий шаблями	Братська могила
4	Волько Мордков Спектор	53	Торговець	15 липня 1919, біля будинку, розстріляний	Братська могила
5	Нафтула Нафтулович	52	Швець	15 липня 1919, біля лазні, розстріляний	Братська могила
6	Азик Джуринський	50	М’ясник	15 липня 1919, біля синагоги, убитий багнетом	Братська могила
7	Арон Каплун	40	Токар	15 липня 1919, біля будинку, розстріляний	Братська могила
8	Зельман Шулімов Воскобойник	44	Ватник	15 липня 1919, у підвалі, зарізаний	Братська могила
9	Мойше Вайнман	39	Кравець	16 липня 1919, у полі, порубаний	Братська могила; за приміткою, тіло порубали на частини, які поїли собаки й свині
10	Мейлех Ар’євич Шафір	37	Крамар	15 липня 1919, біля лазні, застрелений	Братська могила
11	Шлойме Берганг	37	Крамар	15 липня 1919, удома, застрелений	Братська могила
12	Шлойма Готман	37	Плантатор	15 липня 1919, у льосі, застрелений	Братська могила
13	Арон Пінькасов Будкер	37	Крамар	15 липня 1919, у ліжку, убитий багнетами	Братська могила; під час хвороби на висипний тиф
14	Нухим Мойсеїв Рознятовський	37	Столяр	15 липня 1919, біля лазні, убитий прикладами	Братська могила
15	Йосип Бергінер	34	Різник	15 липня 1919, на горищі, застрелений	Братська могила

У записах №16–32 також ідеться про вбитих петлюрівцями в липні 1919 року, похованих у братській могилі; відомості походять від очевидців. Точного дня для цих записів не зазначено. Усі, крім Симхи Розенбліта із села, позначеного скороченням «Вознов.», записані мешканцями Старої Мурафи.⁴⁹

№	Ім’я та прізвище	Вік	Заняття	Місце й обставини загибелі	Примітки
16	Абрам Іцков Сапожник	33	Кравець	У полі, убитий шаблями	—
17	Симха Шмулев Розенбліт	33	Торговець	У полі, убитий шаблями	Мешканець с. Вознов.
18	Вольф Пінкасов Будкер	32	Торговець	На вулиці, застрелений	—
19	Йосип Хаїмов Шаєвич	31	Торговець	У полі, зарубаний	—
20	Шершон Вольфов Шойхет	27	Службовець	На вулиці, застрелений	—
21	Абрам Мордков Лернер	30	Без заняття	На вулиці, застрелений	У відомості зазначено психічний розлад
22	Мордко Нухимов Рабинович	28	Торговець	На вулиці, застрелений	—
23	Янкель Іцков Шаєвич	27	Крупник	На вулиці, застрелений	—
24	Сруль Пінкасов Будкер	27	Торговець	На вулиці, застрелений	—
25	Мойше Іцков Сапожник	27	Кравець	На вулиці, застрелений	—
26	Давид Пінкасов Печерський	25	Службовець	На вулиці, застрелений	—
27	Мордко Лейбов Берлянд	25	Торговець	На вулиці, застрелений	—
28	Бенціон Іцков Бекер	25	Пекар	На вулиці, застрелений	—
29	Мойше Мордков Трахтенберг	24	Кравець	На вулиці, застрелений	—
30	Арон Хавис	24	Торговець	На вулиці, застрелений	—
31	Йосип Куперман	24	?	На вулиці, застрелений	—
32	Мойше Дувидов Гулько	24	Торговець	На вулиці, застрелений	—

Записи №33–52 стосуються вбитих петлюрівцями 16 липня 1919 року; джерелом відомостей названо очевидців, місцем поховання — братську могилу. №33–50 записані мешканцями Старої Мурафи, №51–52 — Нової Мурафи. Примітки до окремих записів уточнюють стан тіл і похованих останків.⁵⁰

№	Ім’я та прізвище	Вік	Заняття	Місце й обставини загибелі	Примітки
33	Залмен Хаїмов Княжнер	24	Шпочник (?)	На горищі, убитий багнетами	—
34	Іцко Мойшев Будкер	24	Крупник	В очереті, застрелений	Поховано частину тулуба
35	Рувин Мойшев Рекеченський	24	Крупник	Удома, убитий шаблями	—
36	Герш Срулев Пнискер	26	Службовець	На вулиці, убитий шаблями	Кістки поховали, решту тіла з’їли собаки
37	Шая Лейбов Лернер	24	Торговець	На вулиці, застрелений	Разом із батьком і братом
38	Янкель Цалев Айзенман	23	Торговець	У ліжку, заколотий	Хворів на тиф
39	Ушер Іцков Шаєвич	22	Крупник	У комірчині (?), застрелений	—
40	Іцко Хаїмов Лернерман	22	Торговець	Удома, застрелений	—
41	Лазар Шмерков Вінер	20	Гімназист	На вулиці, застрелений	За приміткою, тіло повністю з’їли собаки
42	Борух Абрамов Кваша	20	Гімназист	Біля волості, застрелений	—
43	Шмуль Іцков Сапожник	19	Кравець	У льосі, застрелений	—
44	Волько Гдалев Футуран	19	Службовець	На вулиці, застрелений	—
45	Пінкас Іванис	18	Службовець	На вулиці, убитий прикладом	—
46	Берко Лейбов Лернер	18	Учень	На вулиці, застрелений	Убитий разом із братом і батьком
47	Мойше Пінкасов Печерський	18	Учень	На вулиці, застрелений	—
48	Нусь Срулев Пнискер	17	Учень	На вулиці, убитий шаблями	—
49	Рувин Фридлев Шафір	17	Учень	На вулиці, застрелений	—
50	Куперман Срулев Залмен	16	Учень	На вулиці, убитий прикладами	—
51	Кельман Лейбов Каплун	24	Коваль	На вулиці, убитий прикладами	Мешканець Нової Мурафи
52	Вольф Хаїмов Бельфер	50	Торговець	На вулиці, убитий прикладами	Мешканець Нової Мурафи

Останні п’ять поіменних записів називають мешканців Шаргорода, убитих петлюрівцями 18 липня 1919 року й похованих у братській могилі. Відомості про них походять від очевидців.⁵¹

№	Ім’я та прізвище	Вік	Заняття	Місце й обставини загибелі
53	Борух Йосипов Залязник	27	Торговець	У льосі, убитий багнетами
54	Нисон Вольфов Криштуль	27	Торговець	На вулиці, застрелений
55	Абрам Шмулев Шор	25	Торговець (?)	На вулиці, застрелений
56	Хаїм Йосипов Крупник	25	Торговець (?)	На вулиці, застрелений
57	Хаїм Мойшев Рознатовський	20	Кравець	На вулиці, застрелений

Наприкінці відомості підсумовано 57 убитих і зазначено, що до цього числа слід додати ще шістьох євреїв не з Мурафи, особи яких неможливо було встановити через понівечення тіл. Отже, документ обліковує 57 поіменних і шість невстановлених загиблих — разом 63 особи. Наприкінці названо уповноваженого євобкому Дорфа. Окремих дат і обставин загибелі цих шістьох у підсумковій примітці не наведено.⁵¹

Ця відомість відрізняється датами й названими виконавцями від наведених нижче повідомлення про денікінський погром 1 серпня 1919 року та списку зі справи 231. Подібні імена в різних документах самі собою не встановлюють тотожності осіб; різні вікові дані й форми імен збережено окремо.⁴⁸

1 серпня 1919 року — повідомлення про денікінський погром

У розділі відомостей про погроми в Подільській губернії, збереженому у справі комітету допомоги, повідомлення №81 датує денікінський погром у Мурафі 1 серпня 1919 року й називає 70 убитих та багато поранених. За цим повідомленням, нападники вбивали хворих євреїв у лікарнях і пограбували всіх потерпілих; у грабежах брали участь місцеві жителі. Тіла загиблих кілька днів залишалися на вулицях, де їх гризли собаки. Текст не називає окремих учасників чи потерпілих і не визначає кількості поранених.⁵²

Поіменний список загиблих від денікінських погромів 1919–1920 років

У справі комітету допомоги розділ поіменного списку про Мурафу містить 64 позиції. Заголовок усього документа охоплює час від червня (?) 1919 року до лютого 1920-го; початковий місяць прочитаний непевно. Окремих дат загибелі в наданому списку немає. П’ять осіб записані як невідомі; під №16 наведено шестирічного Д. Лернера. Отже, ці 64 позиції не можна автоматично прирівняти до показника 64 убитих дорослих у таблиці про липень 1920 року: різняться часові межі та вікове охоплення. Розділ називає Мурафу без розмежування Старої й Нової громад.⁵³

№	Ім’я та прізвище	Вік, років
1	Арон Камлан	45
2	А. Шафір	37
3	Бельфер	48
4	Йосип Бергінер	30
5	Шолем Гутман	40
6	Рувин Рекетшенський	24
7	Лазар Воскобойник	44
8	Спектор	55
9	Мойсей Гулько	25
10	Айзик Джуринський	45
11	Арон Будкер	38
12	Ізраїль Будкер	24
13	Вавель Будкер	30
14	Л. Лернер	56
15	І… Лернер	24
16	Д. Лернер	6
17	Яків Шаєвич	26
18	Омар Шаєвич	21
19	Йосип Шаєвич	34
20	Яків Айзенман	26
21	Зав Футерман	18
22	Аліезер Вінер	19
23	Іцхок Леркерман	22
24	Цві Фницкер (?)	27
25	Нейах Фницкер (?)	19
26	Борух Кваша	19
27	Мойше Сапожник	25
28	Самуїл Сапожник	19
29	Зайнвіль Градецький	58
30	Йосип Кац	73
31	Мойше Вайнман	46
32	Пінхос Церамис	18
33	Арон ?	26
34	Бен-Ціон Векер	26
35	Авром Лернер	35
36	Нафтоля Нафтлюбич	55
37	Шолим Берган	35
38	Н. Рознотовський	35
39	Мордхе Бриліант	26
40	Писен Криштал	26
41	Борус ?аложник	27
42	Йосип Куперман	26
43	Залман ?уперман	Не вказано
44	Залман Киржнерман	26
45	Мойсей Трахтенберг	35
46	Довид Пет?ерскі	24
47	Мойсей Пет?ерскі	19
48	Невідомий	Не вказано
49	Хаїм Вейц	24
50	Гершен Шухт	27
51	Аврам ?ур	28
52	Лева Веницький	26
53	Мойше Фішер	27
54	Невідомий	Не вказано
55	Рувен Рекетшенський	19
56	Аврам Сапожник	37
57	Мордхе Рабинович	27
58	Калман Камлан	28
59	Невідомий	Не вказано
60	Невідомий	Не вказано
61	Невідомий	Не вказано
62	Шлейма Блехер	Не вказано
63	Симохо Розенблит	40
64	Іцхок Будкер	Не вказано

Липень 1920 року — погром у таблиці допомоги

Мурафа згадана в записі №49 таблиці відомостей про погроми з матеріалів Київської районної комісії єврейського громадського комітету допомоги потерпілим. Напад датовано липнем 1920 року й приписано петлюрівцям; у графі вбитих дорослих наведено 64 особи, у графі загальної кількості постраждалих сімейств — 280. Ці показники не слід прирівнювати: сімейства обліковувалися окремо від осіб, а число вбитих дорослих не охоплює автоматично всіх вікових груп. Запис називає Мурафу без розрізнення Старої та Нової єврейських громад, тому розподілу цих втрат між ними він не встановлює.⁵⁴

Зв’язок із повітовим уповноваженим Кривов’язом

У записі №15 про Ямпільський повіт повітовим уповноваженим названо Кривов’яза, адресу якого зазначено в Томашполі; його штат налічував п’ять осіб. Мурафа разом із Джурином наведена серед пунктів його зв’язку. Це свідчення зв’язку з уповноваженим, а не встановлення територіальної належності поселення до повіту на певну дату; характеру зв’язку запис не пояснює.⁵⁵

1925

У довіднику Населені місця Поділля (1925) Стара Мурафа — містечко у складі Мурафської сільради Мурафського району за районуванням 1923 року. Зазначено 680 господарств і 2935 мешканців; переважаюча національність — українці. Серед установ названі телефон, поштово-телеграфний відділ, трудова школа, лікнеп, сільбудинок, лікарня, ветеринарний і злучний пункти. Торговим пунктом тяжіння була Мурафа. (Населені місця Поділля (1925), таблиця Мурафського району, друк. с. 230–232)

1943 — антисемітський наклеп

За розділом Меїра Костінера у книзі пам’яті євреїв Сучави, після Пуриму 1943 року євреї Мурафи пережили страх перед погромом через звинувачення одного з них у вбивстві селянської дочки. Автор повідомляє, що розслідування представника румунської влади з Шаргорода, якому євреї передали значну суму, виявило: батько сам сховав дитину, щоб спровокувати погром. Це пізніший меморіальний виклад; у відповідному уривку не названо учасників і не наведено слідчих документів.⁵⁶

1943 — Мозер Танненгаус у Трихатах

У списку непрацездатних єврейських робітників будівництва мосту через Південний Буг у Трихатах від 11 серпня 1943 року Мурафа зазначена як місце проживання Мозера Танненгауса (№12). Причиною непрацездатності записано хворобу серця. Документ не уточнює, чи йдеться про Стару або Нову Мурафу, не встановлює місця народження Танненгауса та не повідомляє про його подальшу долю.⁵⁷

Реєстратори

• православним:
  • Свято-Хрестовоздвиженська церква
  • Церква Успіння Богородиці
• католикам – Костел Непорочного зачаття Пресвятої діви Марії
• юдеям – Єврейське товариство Старої Мурафи
• пізніше – Мурафська сільрада

Суміжні локації

Також не забудьте перевірити реєстраторів Нової Мурафи. До 1949 року ці поселення існували окремо.

Переписи та ревізії

Роки	Архівна справа	Посилання	Примітка
1834	ДАХмО-226-80-864	ВікіДжерела	Ревізька казка селян і дворових
1910	ДАВіО-298-1-25	ВікіДжерела	Посімейний список євреїв

Дотичні фонди

Архів	Номер	Назва	Час	Кількість справ
ДАВіО	910	Мурафський римо-католицький манастир домініканського ордену, м-ко Мурафа Ямпільського повіту Подільської губернії	1743-1842	10

Дотичні справи

Час	Архівна справа	Назва	Посилання	Примітка
1824-1827	ДАВіО-474-1-456	Справа про звинувачення поміщика Собанського в захопленні землі в ксьондза Шелінги. М. Мурафа
1826-1838	ДАВіО-474-1-458	Справа про звинувачення поміщиків: Добкома, Дзеконського у відторгненні церковних земель. Ст. і Н. Мурафа
1831-1832	ЦДІАК-1123-1-10	Справа про обвинувачення поміщика З. Добка, його синів Костянтина й Ореста та поміщика К. Лещинського в участі в польському повстанні		Ймовірний зв’язок зі Старою Мурафою через Добка.
1842-1844	ЦДІАК-442-1-4430	Справа про вбивство сина селянина м. Мурафи Ямпільського п. Подільської губ. Блажкова Г. селянином Орловської губ. Головою Т., що служив по найму в адміністратора маєтку в с. Семенівці та Михайлівці Ямпільського п.
1844-1845	ДАХмО-196-1-9852	Справа про здійснення купчої на частину с. Клекотини та м. Мурафи продану Іваном Вільчинським губернському секретареві Бернарду Радинському та його дружині Розалії	FamilySearch
1850-1851	ДАХмО-388-1-39	По проханню тисяцького містечок Старої та Нової Мурафи Степанова про те, що ще в 1846 році представлені ним до повітового комітету бочка спирту та бочка фодки, затримані ним без ярлику.
1851-1852	ЦДІАК-442-1-9435	Справа про пограбування та завдання побоїв державному селянинові м. Мурафи Ямпільського повіту Подільської губ. Калінчуку А. однодворцями с. Плебанівки того ж п. Недзевецьким Ф. і Касперським Н.
1854	ЦДІАК-442-804-68	Припис подільському губернатору про виконання слідства щодо поранення сином відставного прапорщика Гуріним М., що проживає в с. Стара Мурафа Ямпільського п. Подільської губ., своєї племінниці
1856	ДАХмО-196-1-5687	Справа про продаж спадкоємцями Хоми Осмольського, – Мар’яною Козловською та Софією Вітковською маєтку, частини м. Мурафи та села Клекотини поміщику Октавіану Вірському.	FamilySearch
1858	ЦДІАК-442-808-70	Донесення подільського губернатора про виявлення пороху в оселі міщ. м. Мурафа Ямпільського п. Подільської губ. Бланка М.
1861	ДАВіО-474-3-105	Справа про селянку Столярову Е., с. Старої Мурафи, що підозрюється у вбивстві власного чоловіка
1863-1868	ДАХмО-315-1-8625	Справа про видачу метричного випису про народження селянину м. Мурафи Ямпільського повіту Рибаку Герасиму.	FamilySearch
1884-1885	ДАХмО-281-1-1153	Справа про самогубство селянина містечка Мурафи Залуцького Г.	FamilySearch	Місце – Мала Русава (Русава)
1886-1888	ДАХмО-281-1-1792	Справа про звинувачення Яковлевої Н. у замаху на отруєння селянки м. Мурафи Ямпільського п. Монастирської М.	FamilySearch
1887	ДАВіО-314-2-116	Справа про здійснення заставної грамоти на ділянку землі в с. Клекотині та м. Мурафі, Ямпільського повіту, заставлену селянином Казимировим І.П. спадковому почесному громадянину Дверницькому Н.Я. за 1300 руб.	FamilySearch
1892	ДАХмО-281-1-3626	Справа по звинуваченню селянина Крупки Я у завданні побоїв селянину Івану Крупці.	FamilySearch
1901-1902	ДАХмО-281-1-7399	Справа про виявлену в селянина містечка Мурафи Шпака К. фальшивої монети номіналом 5 рублів.	FamilySearch
1908	ДАВіО-65-2-460	Справа жмеринського нотаріуса Григорія Львовича Щабельського про здійснення купчої грамоти селянину Іванону Івановичу Казимирову, з селянами Францем і Петром Івановими Казимировими, на нерухомість, що знаходиться біля села Клекотини та м. Мурафи Ямпільського повіту Поділ. губ. на суму 600 рублів.	FamilySearch
1927	ДАВіО-Р489-1-794	Особова справа Юзвака С.В. – голови Мурафської сільради.
1928-1929	ДАВіО-Р489-1-938	Матеріали про діяльність Могилів-Подільської міськради та Мурафської єврейської сільради.
1945?	ДАХмО-Р6193-12-П10474	Репресовані: Радинський Йосип Адамович, 1894 р.н.
1945?	ДАХмО-Р6193-12-П4211	Репресовані: Морозюк Микола Сильвестрович, 1900 р.н.
1994?	ДАВіО-Р6022-1-21	Спогади та списки в’язнів єврейського гетто в с. Мурафа в період німецької окупації 1941-1944 рр

Footnotes

1. Леон Бялковський. Na rubieży podolsko-ukrainnej (w. XV–XVII) // Kwartalnik Historyczny. Львів, 1925. Річник XXXIX. С. 611, розділ «Osady w porzeczu Morachwy w XVI wieku», рубрика про Мурафу; PDF-сторінка 632. Автор посилається на Київський Центральний архів, кн. 2099, арк. 375 і наступні, а для назв 1591–1592 рр. — кн. 3612, арк. 150, та кн. 3613, арк. 55. Відомості наведені за дослідженням Бялковського. ↩

2. Леон Бялковський. Na rubieży podolsko-ukrainnej (w. XV–XVII) // Kwartalnik Historyczny. Львів, 1925. Річник XXXIX. С. 611, рубрика про Мурафу; PDF-сторінка 632. Посилання автора: Київський Центральний архів, кн. 3619, арк. 212 зв., і кн. 3629, арк. 26. ↩

3. Національний архів у Кракові, Архів Сангушків, 29/637/0/7.5/21412 та 29/637/0/7.5/21455, 1586 р., каталожні поля заголовка, датування, шифру, архіву та фонду. Відомості наведені за описами, а не за текстами актів. ↩

4. Микола Крикун. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2008. ISBN 978-966-8197-52-9. С. 241, рубрика «Мурафа»; PDF-сторінка 243. Автор посилається на ЦДІАК, ф. 37, оп. 1, спр. 28 (1599) та спр. 30 (1604), зокрема акт 642 останньої справи. Акти наведені за дослідженням Крикуна. ↩

5. Микола Крикун. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2008. ISBN 978-966-8197-52-9. С. 242, продовження рубрики «Мурафа»; PDF-сторінка 244. Посилання автора: ЦДІАК, ф. 36, оп. 1, спр. 4, арк. 11, комісарський реєстр Подільського воєводства 1678 р. ↩

6. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: А. Гершт, 2000. С. 210, посилання 8–9. Повідомлення мартиролога наведено за путівником. ↩

7. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: А. Гершт, 2000. С. 210–211, посилання 10–11 і продовження абзацу на с. 211. ↩

8. ДАХмО, ф. 226, оп. 80, спр. 864, ревізька казка Старої Мурафи, 24 квітня 1834 р., PDF-сторінка 3, заголовок над переліком дворових. Читання користувача. ↩ ↩²

9. ДАХмО, ф. 226, оп. 80, спр. 864, ревізька казка Старої Мурафи, 1834 р., PDF-сторінка 2, пошкоджена обкладинка. Читання користувача. ↩

10. Електронний покажчик справ Подільської казенної палати, ДАХмО, ф. 226, оп. 80, записи № 864–867, 1834 р. Відомості за заголовками справ. ↩

11. «Польское восстание 1830-1831 (Польша (Polska))», допис від 23 червня 2021 р., 14:51, перелік справ РДІА, ф. 1152, запис про старомурафський маєток Сигізмунда Добека, 1842 р. Відомості за опублікованим заголовком. ↩ ↩²

12. «Morachwa» // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Відомості за передруком: Марцін Коваль. «Murafa - Kościół pod wezwaniem Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny», 25 серпня 2022 р., абзац про спадкування після Потоцьких і конфіскацію після 1831 р. Написання прізвища наведене за передруком; тотожність із Добком не встановлена. ↩ ↩²

13. Центральний статистичний комітет. Волости и важнейшие селения Европейской России. Выпуск III: Губернии Малороссийские и Юго-Западные. Санкт-Петербург, 1885. № 1507, Мурафська Пеньківка. ↩

14. Збіґнєв Гаузер. «Murafa» // Spotkania z Zabytkami. 2000. Річник 24, № 4 (158), квітень. С. 14; PDF-сторінка 16, абзац про власників маєтку. Читання надане користувачем. ↩

15. ЦДІАК України, ф. 1123, оп. 1, спр. 10, 1831–1832 рр., 63 арк. Картка справи Ямпільської окремої комісії, поле «Заголовок». ↩

16. «Konfiskaty i wyroki po powstaniu listopadowym: indeks osobowy informacji publikowanych w Tygodniku Petersburskim w latach 1831 – 1832 i 1834 – 1835», запис родини Добеків із посиланням на № 10 за 1832 рік. ↩

17. Центральний статистичний комітет. Волости и важнейшие селения Европейской России. Выпуск III: Губернии Малороссийские и Юго-Западные. Санкт-Петербург, 1885. С. 283, рубрика Мурафської волості, № 1496, 1498, 1503–1504. Читання користувача від 18 жовтня 2026 р. ↩

18. «Мурафская волость», розділ про ЦДІАК, запис ф. 442, оп. 326, спр. 15, 12–19 січня 1845 р. Відомості за опублікованим заголовком справи. ↩

19. ДАХмО, ф. 196, оп. 1, спр. 5597, довіреність Деонізія-Фелікса Чаховського, 1856 р., с. 1, FamilySearch, DGS 123988904, локальний кадр 123988904_00004.jpeg. Читання користувача. ↩

20. ДАХмО, ф. 196, оп. 1, спр. 5687, купча від 2 липня 1856 р., с. 1, FamilySearch, DGS 123988462, локальний кадр 123988462_00004.jpeg. Читання користувача. ↩

21. ДАХмО, ф. 196, оп. 1, спр. 5687, купча від 2 липня 1856 р., с. 1–1 зв., FamilySearch, DGS 123988462, локальні кадри 123988462_00004.jpeg і 123988462_00005.jpeg. Читання користувача. ↩

22. Ілля Галант. «Заборгованість єврейських громад у першій половині XIX ст.» // Збірник праць Єврейської Історично-Археографічної Комісії. Під головуванням акад. А. Е. Кримського. Київ: з друкарні Всеукраїнської Академії Наук, 1929. Т. II. С. 130, 134; у наданій PDF-копії — сторінки 133, 137, початок відомості й рубрика Ямпільського повіту. Пізніший виклад: В. Лукин, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: А. Гершт, 2000. С. 212–213, примітка 20 на с. 628–629. Його прив’язку залишку до 1858 року сам мурафський запис Галанта не підтверджує. ↩

23. К. Д. Хоменко. «Будкер Герш Іцкович» // Енциклопедія Сучасної України. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. Т. 3. Початковий біографічний абзац. ↩

24. «Будкер Герш Ицкович» // История Росатома. Розділ біографії, перший абзац. Указівка на Нову Мурафу — за цим викладом, без метричного підтвердження. ↩

25. «Будкер Герш Ицкович (1918-1977) – основатель и первый директор Института». Інститут ядерної фізики імені Г. І. Будкера. Абзаци про народження, батьків і дитинство перед розповіддю про вступ до університету. ↩

26. Дмитро Ленчук. Археологічна спадщина П. І. Хавлюка – дослідника Східного Поділля. Дисертація. Вінниця, 2025. С. 137–138; с. 329, позиція 1123: паспорт 1.2.67.–2.1.24. Культурну належність наведено за викладом автора, місце й дату паспорта — за його бібліографічним описом. ↩

27. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 197–198, 241, 248, PDF-сторінки 487–488, 531, 538; реєстри 1765 року, заголовок перепису 1776 року й реєстр Мурафи. ↩ ↩² ↩³

28. Міхал Балінський, Тимотеуш Ліпінський. «Murachwa albo Morachwa» // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. Варшава, видання і друк С. Орґельбранда, 1845. Т. II, ч. 2, с. 1375, PDF-сторінка 832. ↩ ↩²

29. Доктор М. «Morachwa» // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Варшава, 1885. Т. VI, с. 666, абзац про Потоцьких. ↩

30. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 469, 473, PDF-сторінки 775, 779; заголовок перепису, реєстр Мурафського кагалу й підсумок. ↩

31. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 587, 596, PDF-сторінки 893, 902; заголовок перепису Вінницького повіту 1787 року та реєстр Мурафського кагалу. ↩

32. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. С. 176–177 вступного огляду, PDF-сторінки 190–191; порівняння з 1784 роком і перелік чисельності за 1787 рік. ↩

33. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 209–210. ↩ ↩² ↩³ ↩⁴ ↩⁵ ↩⁶ ↩⁷

34. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 1, обкладинка: без дат, не раніше 1800 року. ↩

35. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 26, сторінка 25. ↩

36. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 31, сторінка 30. ↩

37. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 34, сторінка 33. ↩

38. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 42, сторінка 41. ↩

39. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 77, сторінка 76. ↩

40. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 92, сторінка 91. ↩

41. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 93, сторінка 92. ↩

42. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 94, сторінка 93. ↩

43. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 102, сторінка 101. ↩

44. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадри 102, 103, сторінки 101–102. ↩

45. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 119, сторінка 118. ↩

46. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 127, сторінка 126. ↩

47. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 129, сторінка 128. ↩

48. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 4, PDF-сторінка 7, відомість про вбитих під час погрому в Мурафі Ямпільського повіту, складена 2 грудня 1921 року, записи №1–15. Читання надане користувачем. ↩ ↩²

49. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, відомість про вбитих під час погрому в Мурафі, складена 2 грудня 1921 року, записи №16–32. ↩

50. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 5, PDF-сторінка 9, відомість про вбитих під час погрому в Мурафі, складена 2 грудня 1921 року, записи №33–52. Читання й локатор надані користувачем. Заняття №33 і місце загибелі №39 прочитані непевно. ↩

51. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 5 зв., PDF-сторінка 10, відомість про вбитих під час погрому в Мурафі, складена 2 грудня 1921 року, записи №53–57, підсумок і зазначення уповноваженого Дорфа. Читання надане користувачем. ↩ ↩²

52. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 32, PDF-сторінка 49, відомості про погроми в Подільській губернії, повідомлення №81 «Мурафа»; заголовок розділу — арк. 29, PDF-сторінка 46. Читання надане користувачем. ↩

53. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 13 зв., PDF-сторінка 24, список євреїв, убитих під час денікінських погромів від червня (?) 1919 до лютого 1920 року, розділ Мурафи Подільської, №1–64; заголовок — на арк. 13, PDF-сторінці 23. Читання заголовка, імен і віку надане користувачем; непевність передано знаками питання. Форми імен адаптовано українською без розгортання ініціалів та ототожнення осіб. ↩

54. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 8, PDF-сторінка 11, таблиця відомостей про погроми, запис №49 «Мурафа». Читання рядка й граф надане користувачем; число 20 стоїть у графі року, липень — у графі місяця. ↩

55. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 69, PDF-сторінка 99, запис №15 про Ямпільський повіт: уповноважений, адреса, штат і пункти зв’язку. Читання надане користувачем. ↩

56. Меїр Костінер, «Murafa», у Sefer Yehudei Suceava (Shotz) vekehilot hasviva, за ред. Бенціона Фукса та редакційної колегії. Ізраїль: об’єднання колишніх мешканців Сучави та околиць, 2007. С. 125, підрозділ «And a blood libel too»; англійський переклад Моше Девере на JewishGen. ↩

57. Список непрацездатних єврейських робітників будівництва мосту в Трихатах, 11 серпня 1943 року. Державний архів Одеської області, ф. Р2242, оп. 1, спр. 1502, арк. 244, №12. Цифрова копія: USHMM, Odessa Oblast Archives records, RG-31.004M, мікрофільм 0004, кадр 2716, RG-31.004M.0004.00002716.jpg. Читання надане користувачем. ↩