Генеалогія Шаргородщини

Джурин (Жмеринський)

42 хв читання

Figure

Dżuryn (1928). Antoni Urbański “Podzwonne na zgliszczach Litwy i Rusi”, Warszawa 1928

Історія

Джурин, можливо, згаданий як Чуринин у списку приписуваних до шаргородської єврейської громади: на арк. 545зв справи ДАВіО-177-1-856 є підзаголовок із цією назвою, а заголовок відповідної частини стосується тих, хто подав казки до 1 липня 1818 року. Цей строк не встановлює дати укладання списку.1 На користь можливого ототожнення свідчить історична спорідненість назв Чурилів і Джурин: мовознавець С. Вербич розглядає перехід від першої до другої як одне з можливих пояснень назви. Проте його дослідження не засвідчує форми Чуринин, тому тотожність саме цього архівного топоніма з Джурином залишається недоведеною.2

Єврейське населення: межі обліку

За Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона, 1847 року єврейське товариство Джурина налічувало 972 особи; за 1897 рік наведено 4656 мешканців містечка, серед них 1585 євреїв — приблизно 34%. Облік товариства й населення поселення не слід мовчазно прирівнювати: коротка стаття не визначає території приписки товариства чи первинної класифікації євреїв у переписі. Інші показники та їхні категорії наведені у статті про єврейське товариство.3

Ранні назви й укріплення

У Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich 1881 року Джурин описано під колишньою назвою Чурилів; згадані річки Деребчинка, Вовчина та Мурафа дозволяють відрізнити його від однойменних поселень. Словник пов’язує назву з родом, впливовим у XV столітті, але не наводить датованого документа того століття про саме поселення. У ньому також повідомлено про невеликий оборонний замок, без дати спорудження чи посилання на акт.4

С. Вербич відносить першу фіксацію назви Чурилів до XV століття, посилаючись на цю словникову статтю. Однак її формулювання саме по собі не встановлює дати першої письмової згадки поселення. Повідомлення словника про замок також не доводить, що укріплення існувало вже у XV столітті.24

У 1840-х роках [ДАХмО-196-1-12077] ще згадується як Чурилів.

Архівний опис фонду Джуринського волосного правління охоплює матеріали 1861–1871 років; заголовок справи про податкові надходження прямо називає Джуринську волость за 1871 рік. Це підтверджує її існування щонайменше до того часу. (опис ДАВіО, ф. 212, оп. 1, обкладинка й арк. опису 1–2)

1799 — топографічний опис

У топографічному описі 1799 року Джурин названий Дзюриловом, володінням таємного радника й кавалера графа Теодора Яновича Потоцького. Містечко лежало на схилах по обидва боки річки, названої Дерепчинкою; гребля утворювала біля нього й вище невелике озеро. З лівого боку були поля, з інших — схили й невеликий ліс. При ставку стояв панський кам’яний будинок із невеликим регулярним садом, обнесений із трьох боків досить високим кам’яним муром із брамою.5

У містечку було 10 кам’яних крамниць, у яких не більш як шестеро єврейських торговців продавали сіль, дьоготь, шкіряні вироби та дерев’яні дрібниці. Невеликі ярмарки відбувалися кожні два тижні; на них привозили трохи солі, шкіри, збіжжя та іншої сільськогосподарської продукції, яку продавали переважно за гроші. Християни здебільшого жили із землеробства. Серед міщан зазначено 9 шевців, 4 кравців, 9 ткачів, одного коваля, 5 мулярів і 14 гончарів. Вони були звільнені від панщини й платили чинш, але через малі заробітки з ремесла у потрібний час також працювали в полі. Міщани сплачували власникові по 20 злотих на рік, а за 8 шнурів поля «у три руки» — ще по 60 злотих.5

Панська винокурня мала 8 великих англійських котлів; воду для затору подавали жолобами з колодязя. Опис наводить тижневу переробку 80 корців на кожних чотирьох котлах із виходом 1120 гарнців пінного вина. Окремо діяла єврейська винокурня орендаря з 6 невеликими простими котлами, яка брала воду з колодязя й дрова з панських лісів. У панській пивоварні із солодовнею варили легке ячмінне пиво: з 5 корців солоду й 15 фунтів хмелю отримували 10 бочок по 25 гарнців, кожну продавали за 6 злотих. Пиво швидко скисало, тому влітку варили лише раз на тиждень.5

Один борошняний млин мав 3 постави; ще 4 млини на греблях вище містечка — разом 8 поставів. Також були просотолочня та дві сукновальні, які через маловоддя працювали почергово. На окремій греблі стояв старий однорамний тартак, що вже кілька років не діяв через брак майстра й потреби в роботі.5

Опис окремо обліковує шляхту — 4 двори, 13 чоловіків і 11 жінок; чиншову шляхту — 34 двори, 98 чоловіків і 108 жінок; духовенство грецького віросповідання — один двір, 3 чоловіків і 4 жінок; вільних мешканців — 8 чоловіків і 5 жінок; підданих — 254 двори, 831 чоловіка й 832 жінки; євреїв — 29 дворів, 68 чоловіків і 89 жінок.5

За місцевою розповіддю, записаною в описі, за 36 років перед тим поселення було селом Григорчинці, а теребовлянський староста Потоцький розпочав забудову, властиву містечку. У 1769 році тут лютувала чума, від якої померло до 600 самих лише християн; вона тривала до дня святої Євдокії. Жителі пов’язували занесення пошесті з нападами запорожців, які, за їхніми словами, приїздили до п’яти разів, убили багато євреїв і пограбували містечко; від цих нападів вони відлічували не більш як 29 років. Це переказ жителів у викладі опису, а не окремо встановлена причина епідемії.5

Загальна характеристика володіння

На с. 229–230 опис переходить до загальної характеристики володіння, до якого належав Джурин; наведені тут показники стосуються всього володіння, а не самого містечка. Панські пасіки налічували до півтори тисячі вуликів. Мед використовували для виготовлення питного меду, а надлишок продавали. Із воску робили білі свічки для власного господарства, сплачуючи в Тульчині за виготовлення по пів злотого за око, або три фунти; в окремі роки отримували до 30 пудів свічок. Деякі піддані та шляхтичі також тримали по кілька вуликів для домашніх потреб і віддавали власникові кожен десятий вулик із приплоду.6

Піддані відбували 70 днів панщини на рік і ще до 10 днів інших робіт — загалом 80 днів. Опис також наводить чинш для парового господарства: 16 злотих для підданих і 74 злотих для шляхти; розмір платежів залежав від зайнятого поля. Жінки мали щодня напрясти по п’ять пасом із панської пряжі.6

У володінні росли дубові, грабові, ясеневі та березові ліси. Подекуди добували камінь плитами для будівництва. Селянські хати стояли нерегулярно, але на достатній відстані одна від одної; при деяких були невеликі плодові сади. За описом, жителі уникали річкової води через болотний запах і смак та переважно користувалися криничною водою, що надходила з узгір’їв.6

Мурафа в межах володіння в спеку мала до трьох сажнів завширшки поза ставками, навесні та під час дощів — до п’яти. Численні греблі вище й нижче за течією перешкоджали судноплавству. Річки, названі в описі Дерепчином та Ксьонзівкою, також не мали судноплавного значення; їхні береги були низькими й земляними. Відомості про фільварок і відгодівлю худоби наведено у статті про Адамівку, а про місцеві чорноземи — також у статті про Сапіжанку.6

Близько 1800 року — родові списки дворян

У родових списках дворян Ямпільського повіту згадане поселення Джурин та наведені нижче родини. Тут записи умовно віднесено до часу близько 1800 року: справа не датована, на обкладинці зазначено лише «не раніше 1800 року». Вік подано на час запису; точного року укладення це датування не встановлює.7

  • Гжегож Апольський, син Базилія, 60 років, одружений; діти Йоахім — 23 роки, Ян та Анджей — вік не прочитано. Ім’я дружини в записі не наведене.8

  • Базилій Бачинський, син Яна, 30 років, одружений із Маріанною Чернятинською, та його рідний брат Ілля, 25 років, неодружений; мешкали на чинші.9

  • Марія Доленґовська, вдова; син Антоній — 3 роки, дочка Сузанна — 2.10

  • Базилій Ясінський, син Яна, 13 років, і його рідний брат Ян — 8 років.11

  • Мацей Яворський, син Стефана, 14 років, і його рідний брат Пйотр — 12 років. Їхні двоюрідні брати по батьківській лінії: Павел, син Шимона, 26 років; Базилій, син Шимона, 20 років; Гжегож, син Шимона, 17 років — усі троє неодружені. Споріднення з родиною Ясінських у цьому записі не зазначене.11

  • Ян Кшижановський, син Базилія, 50 років; дружина Томашевська. Діти Стефан — 19 років, Томаш — 16, Ефтемі — 9, Гжегож — 4, Теодор — 3; дочки Францішка — 11, Марія — 8, Пракседа — 7. Форму імені Ефтемі збережено за читанням.12

  • Міхал Ковальчинський, син Гжегожа, 45 років, одружений із Лонською; сини Мацей — 7 років, Базилій — 5, дочки Катажина — 15, Анна — 5.13

  • Габріель Ковальський, син Теодора, 36 років, одружений із Яворською.13

  • Міхал Левицький, син Стефана, 40 років, одружений із Марією Пшорською; син Якуб — 9 років, дочки Тетяна — 13, Марія — 11.14

  • Ян Любінецький, син Фелікса, 23 років, неодружений.15

  • Якуб Луковський, син Теодора, 40 років, одружений з Едокією; сини Тадеуш — 8 років, Роман — 6. Його рідні брати: Ілля — 30 років, одружений з Євдокією; Гжегож — 28, Ларіон — 18, Дмитро — 12, усі троє названі неодруженими. Спільне поле називає Джурин та подушний облік; означення дружин «працьовита» не прийняте за прізвище. Їхні двоюрідні брати Гжегож, син Романа, 30 років, одружений з Анною, і Тедозій, 18 років, неодружений, записані окремо в Ольгопільському повіті, у поселенні з непевно прочитаною назвою Коколуч; їх не віднесено до мешканців Джурина.16

  • Теодор Манастирський, син Анджея, 64 років, одружений з Анною Рощаковською, мешкав на чинші. Сини: Гжегож — 33 роки, одружений із Марією Соколовською, їхні сини Єнджей — 5 і Ян — 9; Ян — 27; Пйотр — 24, одружений із Марстою Закаревською; Теодор, син Теодора, — 17, записаний у продовженні. Далі під заголовком про синів Теодора Манастирського стоїть Міхал, син Яна, 43 років, одружений з Анною Білінською. Розбіжність між заголовком і названим батьком Міхала залишає його точний зв’язок із Теодором невстановленим; спільне місце проживання для продовження ймовірне, але окремо не повторене.17

  • Вінцентій Пшеорський, син Гжегожа, 34 років, одружений із Ясінською; дочка Євдокія — 2 роки. Його рідні брати: Теодор — 40 років, одружений із Кореткевичовою, відставний рядовий, дочки Пракседа — 4 і Тетяна — 2; Якуб — 28, одружений із Зозинською, син Мацей — 4; Шимон — 20, одружений із Манастирською, дочка Анна — 1; Томаш — 18, неодружений.18

  • Лукаш Понтнєвич, син Антонія, 37 років, одружений з Ольшевською; сини Анджей — 13 років, Францішек — 3, дочки Вікторія — 18 і Ева — 15.18

  • Леонтій Шибінський, син Францішка, 80 років, одружений із Євдокією, означеною як працьовита. Сини: Ян — 40 років, одружений з Анною, також означеною як працьовита, дочка Настасія — 2; Базилій — 30, одружений із Маріанною Керницькою, дочки Євдокія — 4 й Гафія — 1. Родини мешкали в містечку та були записані у подушному окладі.19

  • Якуб Урбанський, син Лаврентія, 34 років, одружений із Марією Манастирською; діти Тодор — 4 роки й Тетяна — 2. Мешкав на чинші.20

  • Никодим Віньовський, син Пйотра, 40 років, одружений із Францішкою Поповською; син Антоній — 6 років. Мешкав на чинші.21

  • Ян Вонсовський, син Міхала, 36 років, одружений з Анною Садовською; син Стефан — 7 років. Його рідні брати: Станіслав — 20 років, неодружений, Мацей — 12. Мешкали на чинші.22

1881 — опис у географічному словнику

У географічному словнику 1881 року Джурин описаний як містечко Ямпільського повіту при впадінні Деребчинки й Вовчини, також названої Сухою Вовчицею, до Мурафи. Видання наводить 1625 мешканців, а окремо за 1868 рік — 262 будинки. Селянської землі зазначено 1754 десятини, панської — 2519, церковної — 96.4

За цим описом, Джурин належав графові Чосновському. Над водою стояв палац, оточений садом; діяла велика цукроварня, заснована акціонерним товариством, за словами автора, за чотири роки до опису. У містечку налічувалося 4 млини, 15 крамниць і 10 ремісників. Словник також згадує поштову контору четвертого класу, мирового суддю, станового пристава та селянське управління.4

У церковних відомостях словник називає Мурафську парафію та окремо місцеву церкву з 2084 парафіянами. Цю кількість парафіян наведено окремо від числа мешканців містечка; сам опис не пояснює меж охоплення цих двох показників.4

1885

"Волости и важнейшие селения Евр. России, вып. III" (1885) – № 1525

Колишнє власницьке містечко Дружин на безіменній річці.

Дворів 303, мешканців 1999.

2 православні церкви, 4 заїзди, 19 крамниць, базар по п’ятницях, винокурня, цукрово-буряковий завод.

У списку поселень Джурин наведено під Рожнятівською волостю; окремої Джуринської волости у переліку волостей Ямпільського повіту немає (друк. с. 282–285). Отже, до 1885 року адміністративне групування Джурина змінилося, але точні дату й форму зміни джерело не встановлює. (Волости и важнейшие селения Европейской России, вип. III (1885), с. 282–285)

1897

За виданням Дворянский адрес-календарь на 1897 год тут проживали такі дворяни:

  • Сабанская, Ванда Пет.

На 1894 і 1901 роки Джурин належав до Рожнятівської волості.

1901

Приходы и церкви Подольской епархии (1901), друк. с. 1042–1043

Джурин м. – розташоване уздовж течії двох річок – Вовчиці та Джурки, приток р. Мурафи. Садиби селян розташовані в низовині. Через містечко пролягає шлях з Могилева до Брацлава; найближча зал. ст. “Рахни” – за 18 верст.

Ґрунт частково чорноземний, частково глинистий.

…

В пізніші часи Джурином володіли Потоцькі. У 1767 році власник Феодор Потоцький домовився для містечка про привілей на 12 ярмарків; У 1775 р. власне в Д. нараховувалося 114 осель.

Нинішні корінні жителі – селяни, землероби. Другим заняттям є візництво, робота на тутешньому цукровому заводі, дрібна торгівля, гончарство.

Джурин утворює дві парафії: Покровську та Р.-Богородичну.

…

Фрагмент з опису Покровського приходу: Церк. школа въ Д. существовала съ 1868 г.; въ 1881 году въ зданіи бывшаго волостнаго правленія открыто училище министерское, существующее и нынѣ.

Церковна школа в Джурині існувала з 1868 року; 1881 року в будівлі колишнього волосного правління відкрили міністерське училище, яке діяло й на час укладання видання.

Передмістя, що утворює Р.-Богородичну парафію, поділяється на кілька частин, що носять такі назви: Когутівка, Лапчівка, Свиняча-Кривда.

Парафіяни [Різдво-Богородичної парафії] – малороси-селяни, землероби.

1904 — дворянське землеволодіння

Список дворян-землевласників Ямпільського повіту за 1904 рік містить такі відомості про землеволодіння при поселенні Джурин:

Ванда Петрівна Собанська зазначена із маєтком при Джурині площею 2439 десятин.23

1913 — установи, торгівля та підприємства

Довідник «Весь Юго-Западный край» за 1913 рік описує Джурин як містечко Рожнятівської волості з 5076 жителями, за 48 верст від повітового міста та за 13 верст від станції Рахни-Лісові. У містечку зазначені міщанська управа, поштово-телеграфна контора, земська поштова станція, дві православні церкви й три єврейські молитовні будинки. При однокласному сільському училищі були токарне відділення для оброблення дерева та ковальсько-слюсарне відділення. Молодшим штатним контролером акцизного нагляду названий Хитра Влдм. Вас., лікарем лікарні при цукровому заводі — Зельвенський Дав. Шмул.24

Торговців і підприємства довідник перелічує за такими рубриками; скорочення імен збережено без розгортання. Сам перелік не встановлює конфесії кожної людини й не означає, що всі названі були власниками приміщень або товарів.24

РубрикаОсоби та підприємства
АптекаФерстер Стан.
Аптекарські товариВайсман Сруль Шим.; Кандерор Хаїм Мошк.; Привин Мордко Мошк.; Спектор Меер Міхел.
БакаліяАзрилевич Янк. Іос.; Дарман Марьям Лейб. — також борошно; Месонжник Шулим-Хаїм Лейб. — також мануфактура; Рабин Малка Дув.; Розенберг Етля Іцк. — також галантерея; Спектор Фейга; Елькіс Янкель Герш.
Винна крамниця№ 385
ГалантереяПротектор Двойра
Експорт горохуМаєток «Джурин»
Залізні та скоб’яні товариВеликий Іось Мошк.; Спектор Іось Міхел.
Лісові складиВелер Абр. Дув.; Срульзон Олта Мошк.
МануфактураВайнтруб Іцко Хаїм.; Гендельман Дув. Вольк.; Земельштерин Іцко Кунев.; Каменецька Двося Зельман.; Колатинська М. С.; Мовергуз Шмерель Абр.; Поляк Ривка Лейзер.; Протектор Цирля Шлем.; Розенфельд Іохейвед Юдк.; Розенфельд Туба Іос.; Шварцман Сура-Лея
БорошноГольц Меер Дувид.; Мерлян Сруль Хаїм.; Срульзон Олта Мошк.; Фрейдин Хая Янк.; Шхізер Шимон Шмул.
Плодовий розсадник«Наталін», власник Янковський
ЗаїздиМогільнер Гдаль Абр.; Сакс Шулим Гершк.
Цукровий заводДжуринський цукровий завод, власник — Джуринське товариство; директор — Городисський П. М.; річне виробництво — 465 000 пудів
СкотопромисловецьГулько Нісон Бенюм.
ТрактирВахневський Ант. Войцех.

Окремо зазначене позичково-ощадне товариство. Базари відбувалися кожної другої неділі.24

Липень 1919 року — погром і розстріл у Хоменках

Таблиця допомоги потерпілим датує петлюрівський напад на Джурин липнем 1919 року й наводить 112 убитих дорослих та 228 постраждалих сімейств. Окрема відомість 1921 року називає 12 людей, розстріляних у Хоменках 20 липня 1919 року, переважно мешканців Джурина. Ці числа мають різне охоплення; їх не можна додавати чи вважати взаємозамінними. Імена, повідомлення про заручників і розбіжності з червневими та вересневими датуваннями наведені в історії єврейської громади.25

Листопад і грудень 1919 року — суперечливі повідомлення

Джурин у пізніших викладах згадується як місце денікінського погрому в листопаді або грудні 1919 року. Виклад В. Лукіна дає листопад і 18 убитих, енциклопедія — грудень і 17. Чи описують вони одну подію та як співвідносяться зі свідченнями про лютий 1920 року, не встановлено; ці числа не можна додавати. Докладне зіставлення наведено у статті єврейського товариства Джурина.26

Лютий 1920 року — погром

Відомість про загиблих, складена 13 листопада 1921 року, датує вбивства денікінцями в Джурині 13 лютого 1920 року й перелічує 17 мешканців містечка, серед них дворічну дитину. Окремим вісімнадцятим записом включено невідомого чоловіка, вбитого в Хоменках і привезеного до Джурина другого дня після погрому.27

Водночас звернення місцевого комітету допомоги від 2 березня 1920 року називає днем нападу суботу, 2 адара — за приміткою публікатора, 21 лютого. Воно описує вбивства, поранення, сексуальне насильство, пограбування та підпали, але не наводить кількості загиблих. Причина розбіжності дат не встановлена; поіменні списки й зіставлення свідчень наведено у статті про єврейську громаду.28

1920-ті — єврейське сільськогосподарське об’єднання

У Джурині діяло єврейське сільськогосподарське об’єднання, яке виклад В. Лукіна називає колгоспом «Союз єврейських хліборобів» і датує 1924 роком. Натомість Российская еврейская энциклопедия повідомляє про організацію єврейського колгоспу 1927 року, не вказуючи назви. Точна дата й співвідношення цих повідомлень залишаються нез’ясованими; докладніше — у статті про єврейське товариство Джурина.29

1925–2018 — сільськогосподарські господарства

За історичною довідкою Трудового архіву Шаргородської міської ради, викладеною в судовому рішенні 2026 року, у Джурині організували такі колгоспи:30

Час організаціїНазва в судовому викладіРодинОсіб
Березень 1925«Червоний орач»1572
1925«Труд нація»1365
1927«Фрай-Лебен»733
Квітень 1929«Весела праця»61260

У червні 1941 року діяльність цих господарств припинилася. Після війни «Фрай-Лебен» приєднали до колгоспу ім. Сталіна; «Червоний орач» і «Весела праця» відновили діяльність, а 1950 року їх також приєднали до нього. У 1959 році колгосп ім. Сталіна перейменували на «Україну» й приєднали до нього колгосп ім. Горького, раніше — ім. Молотова та «Труд нація». У лютому 1978 року «Україну» перейменували на «Радянську Україну», 1993 року реорганізували в КСП «Мрія». Його наступником стало СТОВ «Мрія», яке 2018 року припинило діяльність через приєднання до ТОВ «СХК «Вінницька промислова група».30

У фонді №79 Трудового архіву Шаргородської міської ради зберігаються відомості про створення, перейменування й реорганізацію цих господарств — так його характеризує історична довідка, наведена в іншому судовому рішенні 2026 року. Це номер фонду місцевого трудового архіву.31 Можливий зв’язок «Фрай-Лебен» із єврейським колгоспом 1927 року розглянуто в статті про єврейське товариство Джурина.

1927: картки рад і делегати районного з’їзду

У картках ДАВіО-Р2217-6-103 для Джурина індекс зазначає такі ролі й імена. Скорочені назви ролей розгорнуто українською, написання імен збережено за індексом. Для делегатів назву сільради подано за полем «Атрибути». Номер після імені — сторінка індексу, не аркуш справи; індекс не підтверджує фактичного результату голосування чи подальшого перебування на посаді (картки справи, Google Photos).

Індекс розрізняє картки з позначками «місто» й «село» для Джурина, а серед сільрад, пов’язаних із делегатами, окремо називає Джуринську єврейську та Джуринську сільради. Це може відображати окремі міську раду для єврейської громади й сільську раду для решти мешканців; сам індекс не встановлює меж їхніх повноважень або складу виборців (картки справи, Google Photos).

Посади й кандидатури в картках

Роль у картціОсоби й локатори
Секретар ревізійної комісії (місто)Зведеновський Дувид (індексна стор. 12)
Голова ревізійної комісії (місто)Шварц Езра (індексна стор. 13)
Секретар ревізійної комісії (село)Федоров Володимир Іванів (індексна стор. 16)
Член ревізійної комісії (місто)Винокур Роза Абельевна (індексна стор. 27)
Член ревізійної комісії (село)Дробчак Афанасій Яковів (індексна стор. 36)
Голова ревізійної комісії (село)Горищук Василь Данилів (індексна стор. 37)
Кандидат до ревізійної комісії (місто)Поляк Абрам (індексна стор. 58)
Кандидат до ревізійної комісії (село)Добровольський Гнат Дмитрів (індексна стор. 59); Николаїв Платон Яковлів (індексна стор. 60)
Кандидат до ради (село)Слюсар Петро (індексна стор. 80); Білоус Філімон Павлів (індексна стор. 97); Чирко Дмитро Миколів (індексна стор. 100); Поперечний Василь Никифорів (індексна стор. 106); Окунь Яків Хведорів (індексна стор. 107); Саулко Кондрат Матеїв (індексна стор. 109); Гончарук Оляна Іванова (індексна стор. 110); Захарчук Параска Дмитрова (індексна стор. 111); Гриньов Гаврило Григорів (індексна стор. 119); Сіньковська Тудоска Іванова (індексна стор. 129); Патичук Юхтим Яковів (індексна стор. 134); Бак Кондрат (індексна стор. 135); Ткачук Василь Іванів (індексна стор. 147)
Кандидат до ради (місто)Фурман Герш (індексна стор. 98); Полторак Бень (індексна стор. 99); Хаскелевіч Йось (індексна стор. 101); Голдрінг Хаскель (індексна стор. 102); Березовська Нема (індексна стор. 130); Аксельруд Нухім (індексна стор. 131)
Член ради (село)Мельник Олекса Олексів (індексна стор. 171); Кравчук Мирон Самойлів (індексна стор. 172); Свинобой Тимофій Луків (індексна стор. 173); Дубина Левонтій Яковів (індексна стор. 185); Крикливий Уліян Никифорів (індексна стор. 204); Зеленюк Степан Хведорів (індексна стор. 205); Яковишен Сергей Миронів (індексна стор. 287); Крикливий Пилип Юстинів (індексна стор. 296); Яковишен Василь Аксентіїв (індексна стор. 297); Череватий Кирило (індексна стор. 302); Хашко Прокіп Григорів (індексна стор. 303); Бруквач Юхтим Хведосів (індексна стор. 304); Осадчук Ілько (індексна стор. 305); Горобець Дмитро Фомів (індексна стор. 306); Марцінкова Оляна Никифорова (індексна стор. 307); Тирлич Палагна Кондратова (індексна стор. 308); Захарчук Максим Ісаків (індексна стор. 309); Лисак Горпина Андреїва (індексна стор. 316); Камінський Юхтим Терефонів (індексна стор. 318); Грендач Василь Антонів (індексна стор. 319); Дуцка Марія Васильова (індексна стор. 320); Олійник Роман Артемів (індексна стор. 321); Герасімчук Фрасина Миронова (індексна стор. 325); Захарчук Кондрат Яковлів (індексна стор. 329); Захарчук Григір Яковів (індексна стор. 330); Гусадчук Олександр Йосипів (індексна стор. 334); Куліш Петро Аврамів (індексна стор. 335); Василенко Іван Николаїв (індексна стор. 336); Зенченко Боріс Митрофанів (індексна стор. 345); Крюков Василь Яковлів (індексна стор. 351); Добрий Афанасій (індексна стор. 354); Гончар Іван Логинів (індексна стор. 355); Вергелес Яким Микитів (індексна стор. 356); Нечипайло Петро Іванів (індексна стор. 378); Горобець Мирон Аврамів (індексна стор. 384); Сорокопуд Іван Савів (індексна стор. 385); Осадчук Гордій (індексна стор. 389); Венгерчук Яким Хведорів (індексна стор. 391); Дробчак Тихон Яковів (індексна стор. 392); Урбанський Аврам Юхтимів (індексна стор. 399); Стародуб Іван Василів (індексна стор. 411); Стусяк Петро Лукіянів (індексна стор. 419)
Член ради (місто)Байдер Шмуль Хаймів (індексна стор. 186); Аксель-Руд Янкель (індексна стор. 187); Хаіт Меер Янкелів (індексна стор. 317); Маклер Рафаїл (індексна стор. 331); Кацмазовський Герш М. (індексна стор. 332); Сакс Ісак Шиманів (індексна стор. 333); Гребенчук Міша (індексна стор. 340); Нейман Мошко Хаїмів (індексна стор. 341); Штархман Ківа (індексна стор. 342); Поляк Лазар І. (індексна стор. 343); Рафаловіч Хана (індексна стор. 349); Берман Сумер Лейбів (індексна стор. 352); Лернер Вольф (індексна стор. 353); Кривошей Лузер (індексна стор. 357); Хаіс Шиман Рувинів (індексна стор. 398)
Голова ради (місто)Лісник Йосип Зельманів (індексна стор. 262)
Голова ради (село)Перенчук Григір Пантелемонів (індексна стор. 263)

Делегати

РольСільрада, зазначена в індексіОсоба й локатор
ДелегатДжуринська сільрадаГорищук Василь Данилів (індексна стор. 448)
ДелегатДжуринська сільрадаОсадчук Іван Прокопів (індексна стор. 457)
ДелегатДжуринська єврада сільськаЛісник Йосип Зельманів (індексна стор. 459)
ДелегатДжуринська сільрадаГусачук Олександр ЙОсипів (індексна стор. 462)
ДелегатДжуринська сільрадаПеренчук Григорій Пантелеймонів (індексна стор. 465)
ДелегатДжуринська сільрадаВасиленко Іван Миколаєвич (індексна стор. 467)
ДелегатДжуринська сільрадаСтусяк Петро Лукіянів (індексна стор. 474)
ДелегатДжуринська сільрадаВенгерчук Яким Федорів (індексна стор. 476)
Делегатсільрада с. ДжуринаГарасімчук Фрасина Миронова (індексна стор. 481)
ДелегатДжуринська сільрадаУрбанський Аврам Юхтимів (індексна стор. 482)
ДелегатДжуринська сільрадаБайдер Шмуль Хаїмів (індексна стор. 486)
ДелегатДжуринська сільрадаКрюков Василь Яковлів (індексна стор. 488)
ДелегатДжуринська єврада сільськаПоляк Лазар Ізраїлів (індексна стор. 491)

1941–1943 — порятунок переслідуваних євреїв

До Джуринського гетто Віллі Арем, керівник будівельного підрозділу організації Тодта в Немирові, допоміг переправити родину Менчерів і студентку Дору Зальцман. У дослідженні Беати Космали та Ревіталь Людвіг-Кедмі названо перекладача Осіаса Менчера, його дружину й приблизно тринадцятирічного сина; імен дружини та сина цей виклад не подає. Перед переправленням до румунської зони окупації Арем переховував їх у своєму помешканні в Немирові.32

Ліза Гойман, яка перебувала в Джурині, згодом свідчила про інший вид його допомоги: Арем возив листи до Бухареста, завдяки чому в’язні отримували гроші та іншу підтримку. Її свідчення не означає, що він також перевіз її до гетто. Докладніше — у статті про єврейське товариство Джурина.33

1941 — початок окупації та переслідування євреїв

За енциклопедією таборів і гетто USHMM, німецькі війська зайняли Джурин 22 липня 1941 року. Євреям наказали позначити будинки зіркою Давида й носити нарукавні пов’язки. Джерело також описує бомбардування з убитими й пораненими, пограбування складу та єврейських крамниць і побиття молільників у синагозі наприкінці вересня. Назва свята — Рош га-Шана чи Йом-Кіпур — залишається непевною. Оцінки постраждалих і відмінності викладів наведено у статті про єврейське товариство Джурина.34

1941–1943 — населення гетто

За енциклопедією гетто Яд Вашем, у січні–березні 1943 року в Джурині обліковували 4050 євреїв — 997 місцевих і 3053 депортованих. В англійському перекладі Сімхи Вайсбуха для цього періоду наведено іншу кількість місцевих; зазначені ним 2871 особа у вересні — лише депортовані. Про прибуття людей, поселення в домівках і господарських спорудах та розбіжності чисел — у статті про єврейське товариство Джурина.35

1942–1944 — медична допомога та втрати гетто

За Сімхою Вайсбухом, узимку 1942–1943 років у гетто Джурина запрацювала лікарня на 56 ліжок із двома лікарями та трьома медсестрами; на початку 1943 року діяла аптека, яка розподіляла ліки з Бухареста. Автор наводить близько 400 померлих під час епідемій за 1941–1944 роки й близько 500 загиблих загалом серед місцевих і депортованих євреїв. Ці оцінки мають різне охоплення й не становлять поіменного обліку. Докладніше про медиків, родинне свідчення про лікування та межі порівняння втрат — у статті про єврейське товариство Джурина.36

1943 — рукописна газета гетто

У гетто Джурина виходив рукописний «Кур’єр» румунською й німецькою мовами. Далія Офер повідомляє про шість уцілілих випусків, переправлених до Бухареста; сучасного місця їхнього зберігання цей виклад не зазначає. Імена видавців і дописувачів та розбіжність у датуванні початку видання наведено у статті про єврейське товариство Джурина.37

1943–1944 — дитячий будинок гетто

У жовтні 1943 року в гетто Джурина відкрили дитячий будинок, яким до травня 1944 року без оплати керував депортований адвокат Дов Гарт із Радауців. Про працівників, вихованку Перл Постельник і розбіжності в чисельності дітей — у статті про єврейське товариство Джурина.38

1943 — їдальня для в’язнів гетто

У гетто Джурина діяла їдальня, створена з ініціативи депортованого рабина Баруха Гагера з вижницької хасидської династії. За енциклопедією гетто Яд Вашем, у 1943 році вона обслуговувала приблизно 800–1000 осіб. Докладніше про її підтримку — у статті про єврейське товариство Джурина.39

1943 — вивезення до Трихатів

У травні 1943 року з гетто Джурина відправили 150 євреїв на примусові роботи — будівництво мосту через Південний Буг у Трихатах біля Миколаєва. Серед них були й тяжкохворі. Докладніше про умови праці — у статті про єврейське товариство Джурина.40

На 11 серпня 1943 року в списку непрацездатних робітників цього будівництва Джурин указаний як місце проживання Дуціу Ґрінберґа й Лейба Фукса. Документ не встановлює їхньої належності саме до травневої групи чи подальшої долі.41

1945

У липні 1945 року нагороджено матерів, які народили та виховали дев’ять дітей, – орденом “Материнська слава” I ступеня:

  • Портну Чарну Гершківну — домашню господарку села Джурин, Шаргородського району.

Матерів, які народили та виховали сім дітей, – орденом “Материнська слава” III ступеня:

  • Штрахман Песю Мошківну — домашню господарку села Джурин, Шаргородського району.

Матерів, які народили та виховали п’ять дітей, – “Медаллю материнства” II ступеня:

  • Коренфельд Гитлю Аронівну — домашню господарку села Джурин, Шаргородського району.

У вересні 1945 року нагороджено матерів, які народили та виховали шість дітей, – “Медаллю материнства” I ступеня:

  • Дробчак Єфросинію Антонівну — колгоспницю села Джурин, Шаргородського району.

Матерів, які народили та виховали п’ять дітей, – “Медаллю материнства” II ступеня:

  • Танську Олександру Степанівну — колгоспницю села Джурин, Шаргородського району.

1948 — клопотання про відкриття синагоги

6 лютого 1948 року Вінницький облвиконком рішенням № 214 відмовив єврейським вірянам Джурина у відкритті синагоги: в орендованому молитовному приміщенні проживали приватні мешканці. 30 липня Рада у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР погодилася з відмовою. Імена заявників та адреса приміщення у витягу не наведені. Докладніше — у розділі про повоєнні молитовні зібрання єврейського товариства.42

Лікарня та Віталій Смалюх

Головним лікарем дільничної лікарні Джурина був Віталій Йосипович Смалюх. Олександр Горобець називає його на цій посаді у зверненні від 24 грудня 2012 року, згадуючи також його участь у спорудженні ставків біля стадіону.43

У пізнішому спогаді про сільську молодь кінця 1960-х років Горобець називає батька Наталі Смалюх головним лікарем спершу районної, а після ліквідації Джуринського району — дільничної лікарні та хірургом. Матір Наталі він також згадує як лікарку, яка лікувала венеричні захворювання, але не називає її імені. Цей спогад дозволяє орієнтовно пов’язати місцеву роботу Віталія Смалюха з 1960-ми роками; точних дат його призначення й завершення роботи він не встановлює.44

Горобець у розділі «Орли з джуринського гнізда» відносить прихід Смалюха до керівництва лікарнею до ширшої доби кінця 1950-х — 1960-х років. Це часовий контекст спогаду, а не точні роки перебування на посаді.45

У розділі «І в морі пам’ятай своє джерело…» Горобець згадує дітей Віталія Смалюха — Наталю Віталіївну та її брата Юрія Віталійовича. Обох він описує як вихідців із Джурина, які стали медиками й працювали в Лівії. Наталя, кандидатка медичних наук, жила там із чоловіком Анатолієм Калістратовичем, професором одеського інституту імені Філатова; його прізвища цей уривок не називає. Юрій став хірургом, працював у Київському науково-дослідному інституті травматології та захистив кандидатську дисертацію. Згодом він переїхав до Лівії з дружиною Вірою, також лікаркою, та малолітнім сином і працював провідним хірургом центрального шпиталю Триполі. Імені сина автор не подає. Під час описаної Горобцем зустрічі Юрій згадував, як батько споруджував і зариблював ставок біля лікарні та стадіону.46

У спогаді «Як я гостював у Муаммара Каддафі» Горобець називає чоловіком Наталі професора медицини Анатолія Калістратовича, а далі подає його прізвище — Кривицький. Автор датує свою поїздку до Лівії весною 1997 року й описує зустрічі з подружжям у Триполі. За його розповіддю, Наталя сприяла цій поїздці, а Кривицький сфотографував їх на ринку килимів. Горобець також повідомляє, що Кривицький лікував Муаммара Каддафі та представників лівійської влади.47

У тому самому дописі, опублікованому 27 лютого 2011 року, Наталя Віталіївна Смалюх названа офтальмологинею й кандидаткою наук, яка розпочинала фахову роботу в одеському Інституті Філатова, а на час публікації мешкала у Відні. Автор пише про її клінічну практику, проте його вислів про «замало не власну клініку» не встановлює юридичного володіння закладом.47

За «Енциклопедією Сучасної України», офтальмолог Анатолій Калістратович Кривицький працював в Інституті очних хвороб і тканинної терапії, а у 1997–2001 роках був професором кафедри очних хвороб Одеського медичного університету. Каталог авторського свідоцтва SU1797883A1 також називає його та Наталю Віталіївну Смалюх серед співавторів.48

Керівники місцевих підприємств кінця 1950-х — 1960-х років

У спогаді про цю добу Горобець називає керівниками трудових колективів Джурина Миколу Володимировича Попова в колгоспі, Івана Даниловича Шмагайла в ремонтно-механічних майстернях, які згодом стали заводом, Юхима Максимовича Захарчука в пересувній механізованій колоні та Мефодія Пилиповича Бондаря в комбінаті стінових матеріалів. Автор також описує надходження до комбінату нових каменерізальних машин із 1950-х років і поповнення його штату випускниками середніх спеціальних та вищих навчальних закладів. Точних дат роботи названих керівників цей уривок не подає.45

За спогадом Горобця, комбінат стінових матеріалів і ремонтно-механічний завод мали власні футбольні команди; матчі на сільському стадіоні відбувалися з весни до осені й збирали багато глядачів.49

Микола Рябий і роман «Берег»

За спогадом Горобця, Микола Рябий прибув до Джурина із села Заболотного після закінчення будівельного технікуму. Разом із дружиною Ніною він оселився у фронтової вдови на Кореї, під Лисою горою, та працював керівником зміни у штольні: допомагав різати камінь, вантажити блоки на електровоз і чистити забій.45 Горобець пов’язує початок його журналістської та літературної роботи з дописом до джуринської районної газети про цвях, залишений майстром у відремонтованій туфлі Ніни. За цією розповіддю, редакція схвалила гумористичну й саркастичну замітку та запропонувала Рябому писати ще; назви й дати допису автор не наводить.50

Горобець пояснює, що Сад-гора в романі «Берег» — це Лиса гора, а герої твору мають прототипів серед працівників джуринських кар’єрів. Він описує спільний із Рябим приїзд до села та зустріч зі своїм двоюрідним братом по батьковій лінії Михайлом Горобцем. Той працював у зміні Рябого комбайнером каменерізальної машини; разом вони прокладали штольні й пережили обвал стелі. У наведеній Горобцем розмові Рябий прямо називає Михайла прототипом романного Парфена. Це авторське свідчення про конкретний прототип, а не підстава вважати всі події роману документальними.49

У власному спогаді «Сказав і за мене» Микола Рябий розповідає, що працював гірничим майстром у штольнях Лисої гори на північній околиці Джурина, де машинами нарізали будівельні блоки з черепашнику. За біографічною довідкою бібліотеки Вінницького педагогічного університету, він закінчив Київський гірничий технікум 1956 року, працював у Джуринському комбінаті стінових матеріалів, а в 1960-х перейшов до журналістики. Це дозволяє орієнтовно віднести джуринський виробничий період до другої половини 1950-х — 1960-х років; точних дат початку й завершення цієї роботи джерела не наводять.5152

Рябий сам називає роман «Берег» своїм словом про Джурин і його людей. Він також згадує читацьку конференцію в колективі джуринських гірників, де раніше працював, та репортаж Олександра Горобця «Серед героїв “Берега”» у шаргородській районній газеті «Комунар». За спогадом Рябого, його й Горобцеві перші дописи друкувало джуринське «Колгоспне життя», де працював поет Віктор Шмигленко. Авторське свідчення підтверджує місцеве підґрунтя роману, але не робить усі його події документальними.51

У спогаді 2024 року Горобець називає робітниками зміни Рябого Михайла Тимофійовича Горобця та Михайла Васильовича Зеленюка, а директором комбінату — Боднаря, імені якого не пригадує. Він також згадує роботу дружини письменника Ніни Архипівни в джуринській лікарні. За тією ж розповіддю, Рябий надсилав свої книжки джуринському читачеві Василю Євдокимовичу Сайчуку та спілкувався з його дружиною Валентиною Сергіївною Сайчук. Це пізні спогади Горобця; розпізнавання ним знайомих у героях роману не встановлює всіх прототипів.53

Забудова за керівництва Миколи Попова

В опублікованому спогаді «ВИСОКЕ ПАРТІЙНЕ САМОДУРСТВО» з дванадцятирічним керівництвом колгоспом Миколи Володимировича Попова пов’язано спорудження в Джурині будинку культури, сільради, музичної школи, контори колгоспу, будинку побуту й торговельних закладів. Це свідчення про забудову за його керівництва; воно не визначає дат окремих споруд чи особистої участі Попова в кожному будівництві.54

2013 — пошкодження єврейського кладовища

Тетяна Щербатюк у повідомленні від 29 квітня 2013 року називає Віктора Кутаф’єва головою єврейської громади Джурина. Він розповідав, що приїхав оглянути пошкоджені надгробки після дзвінка товариша, а родичі похованих з Одеси, Києва та США просили його перевірити стан могил.55

29 квітня 2013 року «Кореспондент» із посиланням на обласну міліцію повідомив про пошкодження 66 могил на старому кладовищі єврейської громади Джурина.56 Натомість жовтневе повідомлення «Лівого берега» про судовий розгляд називає 54 надгробки; причина розбіжності невідома.57

За «Лівим берегом», 18-річному учасникові призначили три роки позбавлення волі з дворічним випробувальним строком, а батьки неповнолітніх відшкодували збитки.57

Тамара Малиновська у «ФАКТАХ» 15 жовтня уточнила, що 54 надгробки були розбиті й перекинуті, а батькам підлітків довелося відшкодувати матеріальні збитки та відновити всі пошкоджені пам’ятники. Видання посилається на сектор зв’язків із громадськістю обласної міліції.58

2021 — позначення єврейського кладовища

На єврейському кладовищі Джурина встановили пам’ятний знак: про завершені роботи ОЄОУ повідомила 22 червня 2021 року. Знак установила єврейська громада Жмеринки за фінансової підтримки Об’єднаної єврейської общини України.59 За текстовим відтворенням напису на JewishGen, він позначає старе кладовище й поховання єврейської громади XVIII–XX століть.60

Єврейське кладовище: розташування довоєнної ділянки

ESJF подає для довоєнної ділянки кладовища єврейської громади Джурина координати 48.67427, 28.298 і периметр 405 м. За описом, від будинку № 20 на вулиці Шевченка потрібно пройти 80 м на схід, потім ще 160 м ґрунтовою дорогою; кладовище буде ліворуч. Ці дані стосуються обстеженої ділянки й не встановлюють юридичних меж усього кладовища або його охоронної території.61

Для нової ділянки кладовища ESJF наводить координати 48.67384, 28.29856 і периметр 207 м. Найдавніший знайдений там надгробок датований 1944 роком: імовірно, ділянку використовували вже тоді. Проте дата на камені не встановлює дати відведення землі чи першого поховання й сама по собі не виключає пізнішого встановлення або перенесення надгробка.62

Стара ринкова площа й містечкова забудова

У путівнику «100 еврейских местечек Украины», виданому 2000 року, описано фрагменти традиційної забудови Джурина біля старої торгової площі та головної вулиці. Автори розташовують ринкову площу в північній частині поселення, біля крутого спуску в річкову долину, і датують кілька вцілілих будинків із крамницями кінцем XIX — початком XX століття. На захід від площі вони описують пустир на місці колишніх щільно забудованих єврейських кварталів. У книзі також вміщено фотографію старого єврейського будинку 1989 року. Адрес і власників цих будинків опис не називає; він не встановлює їхньої сучасної збереженості.63

У цьому ж описі велику синагогу розташовано серед житлової забудови колишніх єврейських кварталів на захід від площі. Автори оцінюють її розміри за фундаментом у 12 × 20 метрів і датують спорудження, ймовірно, серединою XIX століття; фотографія руїн у книзі датована 1997 роком. Точної адреси опис не містить. Докладніше — про велику й малу синагоги.64

Реєстратори

Дотичні фонди

АрхівНомерНазваЧасКількість справ
ДАВіОР4686Джуринський цукровий завод Вінницького Цукротресту1944-195224

Дотичні справи

ЧасАрхівна справаНазваПосиланняПримітка
1835-1863ДАВіО-474-1-496Справа по звинуваченню поміщика Собанського в захопленні церковних земель м. Долурина
1836-1837ЦДІАК-442-1-2088Справа про смерть кагального старшини м. Джурина, Ямпільського повіту, Подільської губернії, після побиття його джуринськими міщанами4 арк.
1839-1841ЦДІАК-442-789а-403Листування з III відділенням і подільським губернатором про з’ясування змісту документів, виявлених у поміщика м. Джурина Ямпільського повіту Подільської губернії П. Собанського
1841-1842ДАХмО-196-1-12077Справа щодо скарги селян-ремісників м. Джурина на поміщика Петра Собанського щодо їхнього закріпачення, збору податків, примусу відробляти панщину, працювати в неділю та на свята.FamilySearch
1842-1847ДАВіО-474-1-577Справа про встановлення меж церковних земель у м. Джурин
1845-1854ЦДІАК-442-78-279Листування з Міністерством внутрішніх справ і подільським губернатором про відкриття поштових станцій у м. Джурині та с. Берізках Балтського повіту Подільської губернії
1848-1849ЦДІАК-442-1-7473Справа про смерть селянина с. Джурина Герасимчука Ф. після ампутації ноги цирульником Файнбошем11 арк.
1852-1853ЦДІАК-442-1-10016Справа за скаргою єврейського товариства м. Джурина, Ямпільського повіту, Подільської губернії, на писаря станового пристава Чернелевського: вимагання хабарів, стягнення незаконних зборів та інші зловживання
1853-1858ЦДІАК-442-1-10497Справа за скаргою єврейського населення м. Джурина на поміщика П. Собанського через відмову засвідчити свідоцтво про їхню осілість, заборону ремонтувати будинки та інше
1854ЦДІАК-442-804-355Листування з подільським губернатором про здачу на зберігання в Київський арсенал рушниці, залишеної рядовим Чехманським І. в корчмі м. Джурин Ямпільського п. Подільської губ.
1859ДАХмО-196-1-6584Справа про дозвіл Петру Павловому Собанському передати родовий його маєток м. Джурин з селом Сапіжанкою в пожиттєве володіння його дружині.FamilySearch
1861-1862ЦДІАК-442-38-297Справа за скаргою єврейського товариства м. Джурина на власника Собанського за утиски
1863ЦДІАК-489-1-65Лист Габріельського Л. до капітана Білінського Г. з відомостями про власницю маєтків у селах Джурин Брацлавського пов. Подільської губ. та Спичинці Сквирського пов. Київської губ. Собанську Г., підозрювану в участі у Польському повстанні 1863 р. та про об
1865ДАХмО-197-2-58Справа про повішення селянина м. Джурина Семена ДрабчакаFamilySearch
1872ДАВіО-474-3-187Акт про поділ маєтку поміщика Собанського П. в м. Джурин між його спадкоємцямиВИБУЛА
1885-1887ДАХмО-281-1-1393Справа про звинувачення мешканців містечка Джурина Могильнерів Гдаля й Абрама в замаху на вбивство міщанина Вайнтштейна М.FamilySearch
1893-1898ДАХмО-281-1-3963Справа про виявлення в міщанина м. Джурина Ямпільського п. Тишкова М. фальшивого 25-рублевого кредитного білета.FamilySearch
1894ДАХмО-281-1-4179Про звинувачення селянина м. Джурина Ямпільського п. Кульчицького С. у зґвалтуванні селянки Яковишеної О.FamilySearch
1894-1895ДАХмО-281-1-4281Справа про звинувачення селянина м. Джурина Ямпільського п. Захарчука К. у завданні побоїв і смерті селянці Самар М.FamilySearch
1896ДАХмО-281-1-4990Справа про побої та вбивство Андрія Микитового Гриндача, 2 роківFamilySearch
1896-1897ДАХмО-281-1-5035Справа про виявлення в селянина м. Джурина Ямпільського п. Чирки І. фальшивої 20-копійкової монети.FamilySearch
1897-1907ДАХмО-281-1-5185Про звинувачення дворян м. Джурина Ямпільського п. Чарковського А., Корсака Е. та ін. у спричиненні смерті через недбалість селянину Костику І.FamilySearch
1899ДАХмО-797-1-20Про крадіжку у мешканця Джурина Дармана Н. С. контракту на суму 3000 рубВікіДжерела
1900ДАХмО-281-1-6764Справа про підпал будинку селянки м. Джурина Ямпільського п. Хмілюкової М.FamilySearch
1901ДАХмО-281-1-7142Справа про звинувачення пруського підданого Келера у зґвалтуванні його робітниці селянки містечка Джурина Лисакової М.FamilySearch
1902ЦДІАК-442-852-32Прохання Т. П. Тишкевич про дозвіл здійснювати богослужіння в будинку її сестри В. П. Собанської в м. Джурині Ямпільського повіту Подільської губернії
1902ЦДІАК-442-852-82Справа про перевірку заяви міщ. Френкеля А. про зв’язки з анархістами мешканців м. Джурин Ямпільського п. Подільської губ. Бурмана Д. і Модильнара Г.
1909ДАХмО-234-1-14938Про видачу позики товариству селян м. Джурина під заставу банку надільних земель у м. ДжуринFamilySearch
1909ДАХмО-234-1-14939Про видачу позики селянину Горобцю Г. на купівлю 8 дес. землі в м. ДжуринFamilySearch
1909ДАХмО-234-1-15509Викопіровка із загального плану Подільської губернії Ямпільського повіту на ділянку землі с. ДжуринПідшивка, див. 2
1912ДАКО-444-1-60Звіти про діяльність уповноваженого єврейського еміграційного товариства в місті Джурин за 1912 рікДАКО - Архіум, ВікіДжерела
1919ЦДАВО-1123-1-29Листування з Кам’янець-Подільським окружним судом про розслідування протиєврейських погромів в м. ДжуриніЦДАВО - Архіум
1919ЦДАВО-3301-2-10Доповідь єврейської громади про погроми у м. Джурин Подільської губерніїЦДАВО - Архіум
1919ЦДАВО-3301-2-64Донесення голови єврейської громади про погроми у м. Джурин Подільської губерніїЦДАВО - Архіум
1927ДАВіО-Р489-1-612Особова справа Лісника І.З. – голови Джуринської сільради.
1927ДАВіО-Р2217-6-91Список осіб, позбавлених виборчих прав, по Джуринському районуGoogle PhotosЗа покажчиком змісту, титульний аркуш (с. 1) стосується Джурина.
1943-1944ЦДАГО-75-1-44Звіти командира загону (ім. В.М. Молотова), групи партизан Чернівецького району, підпільної організації Джуринського куща про бойову та диверсійну діяльність і політично-масову роботу. Рапорти, донесення командирів підрозділів загонові про виконання бойових завдань, результати розвідки та інші питання. Журнал обліку бойових дій загону; відомості про бойовий і чисельний склад загону, наявність озброєння та боєприпасів.
1994ДАВіО-Р6022-1-19Списки жителів Брацлава бувших в’язнів Печерського, Джуринського, Шаргородського гетто та концтабору Німеччини “Остарбайтерів”, складених у 1994 р
1994?ДАВіО-Р6022-1-22Спогади та списки в’язнів єврейського гетто в с. Джурин в період німецької окупації 1941-1944 рр

Footnotes

  1. ДАВіО, ф. 177, оп. 1, спр. 856, арк. 545зв, цифрова копія, PDF с. 979; читання підзаголовка й контексту надане користувачем. ↩

  2. Вербич С. О. Ойконімія Вінниччини в історико-етимологічному аспекті (фрагмент 2) // Студії з ономастики та етимології. 2014. Київ: Видавничий дім «Кий», 2014. С. 9. ↩ ↩2

  3. «Джурин», Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона, т. 7, стовп. 161; електронна транскрипція повної короткої статті. ↩

  4. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Т. II. Варшава, 1881. С. 305, стаття про Джурин, підписана «Dr. M.»; текст сторінки наданий користувачем. ↩ ↩2 ↩3 ↩4 ↩5

  5. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 226–228. У примітці редактора Дзюрилів ототожнений із сучасним Джурином. ↩ ↩2 ↩3 ↩4 ↩5 ↩6

  6. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 229–230. ↩ ↩2 ↩3 ↩4

  7. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 1, обкладинка: без дат, не раніше 1800 року. ↩

  8. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 4, сторінка 3. ↩

  9. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 12, сторінка 11. ↩

  10. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 27, сторінка 26. ↩

  11. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 40, сторінка 39. ↩ ↩2

  12. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 48, сторінка 47. ↩

  13. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 51, сторінка 50. ↩ ↩2

  14. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 56, сторінка 55. ↩

  15. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 58, сторінка 57. ↩

  16. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 64, сторінка 63. ↩

  17. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадри 71, 72, сторінки 70–71. ↩

  18. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 86, сторінка 85. ↩ ↩2

  19. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 110, сторінка 109. ↩

  20. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 116, сторінка 115. ↩

  21. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 119, сторінка 118. ↩

  22. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 121, сторінка 120. ↩

  23. Іменний список дворян Ямпільського повіту за 1904 рік. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 660, кадр 8, стор. 6, запис №46. ↩

  24. Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниях. Друкарня Л. М. Фіша і П. Є. Вольфсона, 1913. Запис про Джурин, фрагмент dzhuIMG_5518.jpg на My Shtetl; номер друкованої сторінки не наведений. Читання надане користувачем. ↩ ↩2 ↩3

  25. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 8, PDF-сторінка 11, запис №50; спр. 243, арк. 18, PDF-сторінка 29, відомість від 13 листопада 1921 року, розділ про розстріл 20 липня 1919 року. Читання надані користувачем. ↩

  26. В. Лукін. «Джурин», абзац про листопад 1919 року; «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, абзац про грудень 1919 та лютий 1920 року. ↩

  27. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 18–18 зв., PDF-сторінки 29–30, відомість від 13 листопада 1921 року, розділ про вбивства 13 лютого 1920 року, №1–18 і примітка. Читання надане користувачем. ↩

  28. Комітет допомоги потерпілим від погромів у Джурині. Звернення від 12 адара 5680 року; публікація «Джурин. 2 марта 1920г. Воззвание Комитета Помощи Погромленным», 9 вересня 2026 року; архів Чериковера, арк. 6558–6559 за описом публікатора. Календарні відповідності — примітки 1–2 публікації. Текст наданий користувачем. ↩

  29. В. Лукін, виклад за 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2, Санкт-Петербург, 2000, на сторінці «Джурин», абзац про колгосп; «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, абзац про школу та колгосп 1927 року. Установчих документів ці виклади не наводять. ↩

  30. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03.06.2026 у справі №152/696/26, документ №137110988, п. 12: виклад історичної довідки КУ «Трудовий архів Шаргородської міської ради» №01-13-1339 від 25.12.2025, а.с. 9. Текст рішення наданий користувачем; це виклад пізнішої довідки, а не самі установчі акти. ↩ ↩2

  31. Рішення того самого суду від 14.08.2026 у справі №152/1182/26, документ №139020655, п. 16: історична довідка №01-13-1291 від 20.05.2026, а.с. 16. ↩

  32. Беата Космала, Ревіталь Людвіг-Кедмі. Verbotene Hilfe. Deutsche Retterinnen und Retter während des Holocaust. Цюрих: Verlag Pestalozzianum; Донауверт: Auer Verlag, 2003. ISBN 3-03755-002-3; 3-403-04085-2. С. 83–84, підрозділ про порятунок родини Менчерів. Зв’язок переправлення з Джурином: Portal Rheinische Geschichte, матеріал про Віллі Арема, розділ опису, абзаци про родину Менчерів і Джурин. Точної дати переправлення тут не встановлено. ↩

  33. Беата Космала, Ревіталь Людвіг-Кедмі. Verbotene Hilfe. Deutsche Retterinnen und Retter während des Holocaust. Цюрих: Verlag Pestalozzianum; Донауверт: Auer Verlag, 2003. С. 84–85, підрозділ про Лізу Гойман і наведений лист до Яд Вашем. ↩

  34. Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945, т. III, стаття «Djurin», с. 666, PDF-сторінка 192 у другій частині, перші абзаци статті. ↩

  35. «ז’ורין (Dzhurin)», האנציקלופדיה של הגטאות, Яд Вашем, абзац про звіти за січень–березень 1943 року; Сімха Вайсбух, «Djurin», переклад Моше Девере на JewishGen, с. 130, статистичний абзац після опису вистави 22 травня. ↩

  36. Сімха Вайсбух. «Djurin», англійський переклад Моше Девере на JewishGen. С. 128–129 — лікарня, аптека та смертність під час епідемій; с. 131 — підсумкові втрати. ↩

  37. Далія Офер. השואה בטרנסניסטריה: הרצח והתגובה היהודית — дослідження Голокосту в Трансністрії та єврейської відповіді, електронна публікація Яд Вашем. С. 11–12 із 15, абзаци про газету «Кур’єр»; мови видання: Сімха Вайсбух, «Djurin», переклад Моше Девере на JewishGen, с. 130. ↩

  38. Офер Ліфшиць. In Their Own Voice: The Djurin Orphanage Testimony Project. Yad Vashem, №94, зима 2021. С. 22–25. ↩

  39. «ז’ורין (Dzhurin)», האנציקלופדיה של הגטאות, Яд Вашем, електронна стаття, абзац про лікарню, їдальню та дитячий будинок; відомості про їдальню у 1943 році. ↩

  40. Овідіу Крянґе, Олександр Круглов. «Djurin», The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945, т. III, Camps and Ghettos under European Regimes Aligned with Nazi Germany, редактор тому Джозеф Р. Вайт. Блумінґтон та Індіанаполіс: Видавництво Індіанського університету. С. 667–668, абзац про травень 1943 року, примітки 6–7; сторінки 193–194 цієї частини PDF. ↩

  41. Список непрацездатних єврейських робітників у Трихатах, 11 серпня 1943 року. ДАОО, ф. Р2242, оп. 1, спр. 1502, арк. 244, №5 і №14; USHMM, RG-31.004M, мікрофільм 0004, кадр 2716, RG-31.004M.0004.00002716.jpg. Докладніше — у статті про єврейське товариство Джурина. ↩

  42. Витяги з протоколів засідань Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР. ЦДАВО України, ф. 4648, оп. 2, спр. 40, арк. 17; PDF-сторінка 5. Протокол № 13 від 30 липня 1948 року, п. 30, підпункт «в» у частині розгляду та п. 30 у постанові; витяг № 16-73 від 18 серпня 1948 року. Читання надав користувач. ↩

  43. Олександр Горобець. «Стосується всіх моїх односельців», звернення від 24 грудня 2012 року, абзац «А як звеселіли всі»; текст надано користувачем. ↩

  44. Віктор Скрипник. «Шукає ту, яку ніколи не цілував. Вони обоє із Джурина: хвилююча історія двох наших земляків», «20 хвилин Вінниця», розділ «Я давно-давно чекав цього дня»: наведений спогад Олександра Горобця, абзаци «У центрі цієї трійці стояла Наташа Смалюх», «Мати її знаний також лікар» та «Тієї пори кінця шістдесятих років». ↩

  45. Олександр Горобець. «Родинна колиска — Джурин», розділ «Орли з джуринського гнізда», с. 102, PDF-сторінка 63. Читання надав користувач. ↩ ↩2 ↩3

  46. Олександр Горобець. «І в морі пам’ятай своє джерело…», текст розділу книги «Родинна колиска — Джурин», опублікований на форумі Джурина; абзаци від «Мене розшукала односельчанка» до «Юра згадував про те, як батько». Відповідний фрагмент локальної копії книги — с. 6–8, PDF-сторінки 7–8. ↩

  47. Олександр Горобець. «Як я гостював у Муаммара Каддафі», Gazeta.ua, 27 лютого 2011 року; початкові абзаци про Наталю Смалюх, її чоловіка та запрошення навесні 1997 року; абзаци «Зізнаюся нині» й «Щоправда, професор медицини Анатолій Кривицький» про спільні екскурсії та фотографування. Повний текст надано користувачем. ↩ ↩2

  48. К. К. Васильєв. «Кривицький Анатолій Калістратович», «Енциклопедія Сучасної України». Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014, біографічний абзац про роботу в Одесі; «Устройство для очистки задней капсулы хрусталика при экстракапсулярной экстракции катаракты», каталог авторського свідоцтва SU1797883A1, розділ авторів; заявка 4461086/14 від 25 липня 1988 року, публікація 28 лютого 1993 року. ↩

  49. Олександр Горобець. «Родинна колиска — Джурин», розділ «Орли з джуринського гнізда», с. 103, PDF-сторінка 63: пояснення назви Сад-гори й прототипів, зустріч із Михайлом Горобцем, футбольні команди підприємств. ↩ ↩2

  50. Олександр Горобець. «Родинна колиска — Джурин», розділ «Орли з джуринського гнізда», с. 102–103, PDF-сторінка 63, розповідь про замітку Рябого до районної газети. Читання надав користувач. ↩

  51. Микола Рябий. «Сказав і за мене», підзаголовок «Публіцистика високої напруги», у добірці матеріалів про Олександра Горобця; початкові абзаци про Лису гору, «Колгоспне життя», роман «Берег» і читацьку конференцію. Дату цього тексту не встановлено. ↩ ↩2

  52. «Біографії. Персоналії Поділля. Біографічний проєкт». Бібліотека Вінницького державного педагогічного університету; розділ «Рябий Микола Олександрович», абзаци про освіту та початок трудової діяльності. ↩

  53. Олександр Горобець. «Не забудеться, не зітреться літературна спадщина Миколи Рябого». 7 грудня 2024 року; абзаци про зміну Рябого, директора комбінату, Ніну Архипівну та заключна місцева згадка про родину Сайчуків. ↩

  54. «ВИСОКЕ ПАРТІЙНЕ САМОДУРСТВО», форум села Джурин Вінницької області, публікатор — Олег Сироватко; початковий абзац розділу про дванадцять років господарювання та перелік споруд. Дата допису не встановлена. ↩

  55. Тетяна Щербатюк. «Трое подростков разгромили 66 еврейских могил на Винниччине». Gazeta.ua, 29 квітня 2013 року, 21:33; вступ і пряма мова Віктора Кутаф’єва про огляд кладовища та звернення родичів. ↩

  56. «У Вінницькій області вандали розбили могили на єврейському кладовищі», Korrespondent.net, 29 квітня 2013 року, 09:06, вступ і два наступні абзаци; переказ повідомлення обласної міліції. ↩

  57. «В Винницкой области подростки ради развлечения разбили 54 надгробия», LB.ua, 11 жовтня 2013 року, 14:57, основний текст; переказ ВІННИЦЯ.info. ↩ ↩2

  58. Тамара Малиновська. «В Винницкой области суд вынес приговор вандалу, разгромившему с дружками еврейское кладбище». «ФАКТЫ», 15 жовтня 2013 року, 14:48, другий і заключний змістові абзаци; повідомлення з посиланням на сектор зв’язків із громадськістю обласної міліції. ↩

  59. Об’єднана єврейська община України. Повідомлення про встановлення пам’ятного знака на єврейському кладовищі Джурина, 22 червня 2021 року, повідомлення № 376, заключний абзац про виконавця й фінансову підтримку. ↩

  60. «Cemetery», сайт Dzhuryn на JewishGen, оновлення: березень 2026 року, розділи «Monument» і «Dzhuryn Cemetery Monument Erected in 2021». Використано текстове відтворення напису на знаку. ↩

  61. ESJF European Jewish Cemeteries Initiative. «Dzhuryn Jewish Cemetery Pre-War Section», розділ «Cemetery Information», поля адреси, координат і довжини периметра. ↩

  62. ESJF European Jewish Cemeteries Initiative. «Dzhuryn Jewish Cemetery Post-War Section», розділ «Cemetery Information», поля координат, периметра та найдавнішого надгробка. Координати й датування наведено за текстовим звітом обстеження; вони не визначають юридичних меж ділянки. ↩

  63. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. «100 еврейских местечек Украины», вип. 2: «Подолия». Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 514 — опис забудови; с. 511, іл. 314 — старий єврейський будинок, фото 1989 року. ↩

  64. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 514, опис великої синагоги; с. 513, іл. 316, підпис фотографії руїн. ↩

Вигляд графа

Зворотні посилання