Генеалогія Шаргородщини

Нова Мурафа (Клекотина)

14 хв читання

Адміністративна належність

ЧасІєрархія
1793-1796російська імперія, Брацлавська губернія / Брацлавське намісництво (оформлене 1795 року), Ямпільський повіт
1796-1848російська імперія, Подільська губернія, Ямпільський повіт
1848-1917російська імперія / радянська Україна, Подільська губернія, Могилівський повіт
1917-1920УНР / Українська Держава, Подільська губернія, Могилівський повіт, Мурафська волость
1920-1923усрр, Подільська губернія, Могилівський повіт, Мурафська волость
1923-1925срср, усрр, Подільська губернія, Могилівська округа, Мурафський район
1925-1930срср, урср, Могилівська округа, Мурафський район
1930-1932срср, урср, Шаргородський район
1932-1991срср, урср, Вінницька область, Шаргородський район
1991-2020Україна, Вінницька область, Шаргородський район
2020-Україна, Вінницька область, Жмеринський район

Історія

2 липня 1856 року рідні сестри Маріанна Козловська та Софія Вітковська, уроджені Осмульські, продали поміщикові Октавіанові Агафоновичу Вірському та його спадкоємцям свою частку Нової Мурафи й Клекотини. За IX ревізією на цю частку припадало десять чоловічих і десять жіночих кріпосних душ. Купча посилається на ревізькі казки, подані 25 жовтня 1850 року під № 133 до Ямпільської ревізької комісії за спадкоємцями Томаша Осмульського. За визначенням Ямпільського повітового суду від 29 березня 1856 року сестри успадкували маєток після свого батька Хоми Осмульського. Купча подає число душ для частки в обох поселеннях разом.1

Хомі Осмульському цю частку виділили з маєтку Карла Осиповича Дзеконського за колокаційним рішенням 1825 року, пред’явленим Ямпільському повітовому суду 16 березня 1826 року під № 225. Купча 1856 року включала до продажу кріпаків і їхні родини, зокрема дітей, народжених після ревізії, а також право розшуку втікачів і стягнення належних за них грошей. Разом із часткою переходили будівлі, панщина, інші повинності за інвентарем, доходи від питної оренди й чинші в обох поселеннях, а також садиби, рілля, ліси, сінокоси, ставки й луки.2

За планом землеміра Добровольського 1825 року продана частка в обох поселеннях разом охоплювала 109 моргів і 191 прент, або 63 десятини за купчою. До продажу входило все, що містилося на поверхні й у надрах землі, а також доходи й права, належні батькові продавчинь і самим продавчиням. Купча називає Маріанну Осмульську довічною власницею та згадує доходи, одержані Вірським від дня її смерті 23 березня 1849 року до укладення купчої.3

За довідкою Ямпільського повітового суду зі справи 1856 року, частку Нової Мурафи та Клекотини виділили Петрові-Ігнатію Івановичу Чаховському за конкурсним рішенням із маєтку графа Карла Дзеконського. Вона налічувала 19 чоловічих кріпосних душ за VIII ревізією. Заповітом, оформленим у Київській палаті цивільного суду 5 листопада 1855 року під № 44, Чаховський передав її у вічне спадкове володіння племінникові Деонізію-Феліксу Йосиповичу Чаховському. У наведеному судом викладі немає дати конкурсного рішення чи підстав виділення частки, тому цей перехід не можна ототожнювати з конфіскацією після повстання 1831 року.4

У справі про продаж 1856 року Деонізій-Фелікс Чаховський описував власну частку Нової Мурафи й Клекотини з 24 чоловічими кріпосними душами за IX ревізією. За його довіреністю, частка надійшла йому від дядька Петра-Ігнатія Івановича Чаховського за заповітом, оформленим у Київській палаті цивільного суду 5 листопада 1855 року під № 44; введення у володіння відбулося в січні 1856 року. Продавець повідомляв, що продав її губернському секретареві Вронському за 3500 рублів сріблом і сповна отримав гроші. Це свідчення про конкретну приватну частку, яке не визначає статусу всіх земель містечка.5

У довіднику 1885 року Нова Мурафа названа колишнім власницьким містечком, тоді як Стара Мурафа — колишнім державним. Це підтримує розрізнення їхньої маєткової історії; запис не встановлює дати чи меж переходу окремих земель до казни.6

Повідомлення про конфіскацію мурафського маєтку після 1831 року потребує розрізнення двох частин поселення. У передруку статті «Morachwa» з Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich цей перехід до держави стосується Старої Мурафи, а не прямо Нової Мурафи. Текст не встановлює обставин і меж переходу Нової Мурафи до казни.7

Микола Крикун наводить Стару та Нову Мурафу за комісарським реєстром Подільського воєводства 1678 року. Отже, обидві назви вже вживалися на той час; цей запис не встановлює дати виникнення Нової Мурафи або її відокремлення від Старої Мурафи.8

У списку землевласників Ямпільського повіту, які мали понад 50 десятин землі, надісланому 1918 року повітовою народною управою до Подільського відділу Державного земельного банку, для Нової Мурафи зазначене Семенівське товариство селян із 23 домовласників.9

"Волости и важнейшие селения Евр. России, вып. III" (1885) — с. 283, № 1504

Колишнє власницьке містечко Нова Мурафа на річці Мурафі. У складі Мурафської волости.

Дворів 210, мешканців 1300.

2 православні церкви, 2 єврейські молитовні будинки, 3 заїзди, 2 заклади, позначені скороченням «п. д.», ярмарок кожні 4 тижні, 2 водні млини.

" Приходы и церкви Подольской епархии (1901)"

Мурафа або Мурахва м. – розташоване на ріці Мурафі та з давніх часів поділяється на Стару та Нову. Та половина містечка, котра знаходиться з правого боку р. Клекотини, зветься Старою Мурафою, а протилежна – Новою Мурафою. (Схоже, тут Сіцінський переплутав береги річки Мурафи: Стара Мурафа на лівому березі, а Нова – на правому – прим. В.П..)

Ріка Мурафа тече в глибокій скелястій долині; береги її – високі. Найближча зал. ст. “Ярошенка” за 12 верст. Ґрунт частково чорноземний, частково глинистий.

Мурафа, за переказами, була прикордонним містечком і утворювалася двома укріпленнями, сліди котрих видно досі. Стара Мурафа була козацьким укріпленням, а Нова – укріпленням панів Копестиринських, власників сусіднього села Копестирина. Від цих укріплень простягалися передмістя …, і від панського укріплення передмістя до нинішньої Єфимівки. Поселення було величезне, простягалося майже на 8 верст. Число монастирів і церков сягало в ньому, за переказами, 8.

(Тут опущена історія занепаду та відродження Мурафи) … Особливо опікувався Мурафою Яким-Кароль Потоцький; він відкрив тут ремісничі цехи, влаштував селітровий завод, вимостив бруком головну вулицю, висадив на ній дерева, побудував палац у Ст. Мурафі, облаштував парк, звіринець, старався відновити укріплення, отримав від короля право запровадити ярмарки тощо. Після смерті його друга дружина вийшла за Дзеконського, жила нерозсудливо, і дітям її перейшла лише частина Н. Мурафи зі Слободою;.. Нова Мурафа також перейшла казні,..

Юридична ліквідація населеного пункту як самостійної одиниці відбулася 1949 року згідно з Указом ПВР УРСР від 29.9.1949.

Нині є частиною села Клекотини.

Ярмаркове надання 1781 року

За описом Міхала Балінського й Тимотеуша Ліпінського 1845 року та географічним словником 1885 року, на прохання Якима Кароля Потоцького король Станіслав Август Понятовський дозволив 1781 року для Старої Мурафи та Нової Мурафи два чотиритижневі ярмарки — навесні на святого Юрія й восени на Воздвиження Хреста. Чи охоплював Нову Мурафу раніший привілей 1766 року на ярмарок після свята святого Михайла, з цих описів неясно.1011

1799

Топографічний опис 1799 року називає Нову Мурафу селом із передмістям на рівному місці. У самому поселенні річки не було, воду мешканці брали з копаних криниць. За приміткою Ю. В. Легуна, редактора видання топографічного опису 2017 року, це частина містечка Мурафи, нині — частина Клекотини, відділена від Мурафи Клекотинкою. Власниками опис називає Яна та Щизерцького Потоцьких. У примітках до цього видання Ю. В. Легун пояснює, що Мурафський ключ належав Йоахіму Каролю Потоцькому до його смерті 1791 року; його доньки-спадкоємиці були одружені з братами Петром і Яном Потоцькими. На думку Ю. В. Легуна, незвичне написання імен і множина прізвища, ймовірно, позначають цих двох зятів.12

У Новій Мурафі та її передмісті опис перелічує чотири церкви: Святого Миколая, Успіння Богородиці, Вознесіння Христового у Клекотині та Воздвиження Хреста на Старому Місті. При перших трьох було троє православних священників із церковними будинками, при четвертій — один, із власним будинком і невеликим садом. У примітках до видання 2017 року Ю. В. Легун зауважує, що Успенська церква повторно згадана в описі Слободи Мурафської, Вознесенська — в описі Клекотини, а Хрестовоздвиженська, хоча стояла в Старій Мурафі, в окремому описі того містечка пропущена.12

На Новому Місті були два невеликі дерев’яні господарські будинки із садом, у якому росло небагато плодових дерев, та окремий фільварок для управителів. Панська дерев’яна броварня із солодовнею варила пиво двічі на місяць: із 10 корців солоду та 5 гарців хмелю отримували 20 бочок по 32 гарці. Ячмінь брали з власного господарства, дрова — з власних лісів; завод перебував у віданні власника.12

Панська винокурня мала три невеликі прості казани; воду подавали жолобами з річки Клекотини. У малих заторних діжках затирали не більше одного корця; з двох заторів отримували 24 гарці пінного вина, а добовий виробіток становив 60 гарців. Чотири єврейські винокурні працювали на шести казанах, використовуючи криничну воду й куповані дрова. Орендар двох великих корчем виробляв горілку на окремому невеликому панському заводі з п’ятьма малими казанами. Борошняний млин на Клекотині, що впадає в Мурафу, мав два постави; через маловоддя молов лише навесні та під час дощів.12

Крамниць не було: деякі євреї продавали дрібні товари у власних будинках. Ярмарки відбувалися кожні два тижні, почергово зі Старим Містом, на однакових засадах. Євреї також перепродували місцеві продукти.12

Серед ремісників-підданих зазначені 6 шевців, сідельник, коваль-ром, столяр, 4 мулярі й гончар. Окремо названі 7 ткачів, які в робочу пору господарювали у себе або наймалися до інших. Інших іноземців, які постійно мешкали б тут, опис не називає.12

Населення обліковане двома групами: піддані — 130 дворів, 380 осіб чоловічої та 405 жіночої статі; євреї — 43 двори, 58 осіб чоловічої та 75 жіночої статі. Відомості про станову належність, заняття та школу єврейських мешканців наведені в статті про єврейське товариство Нової Мурафи.12

Близько 1800 року — родові списки дворян

У родових списках дворян Ямпільського повіту згадане поселення Нова Мурафа та наведені нижче родини. Тут записи умовно віднесено до часу близько 1800 року: справа не датована, на обкладинці зазначено лише «не раніше 1800 року». Вік подано на час запису; точного року укладення це датування не встановлює.13

  • Базилій Бєльцевич, син Лукаша, 30 років, одружений із Зофією; діти Ян — 8 років і Зофія — 12. Біля імені дружини стоїть означення «працьовита», яке тут не прийнято за встановлене прізвище.14

  • Анджей Чайковський, 26 років, неодружений, мешкав на чинші. Він прямо названий рідним братом Яна Чайковського, 45 років, із Княжина; ім’я батька Яна в наявному читанні нерозібране, його родину у витягу пропущено.15

  • Лукаш Добжанський, син Яна, 25 років, одружений із Павловською; син Ян — 6 років. Його рідний брат Якуб — 30 років, одружений із Качинською, син Кароль — 2. Нова Мурафа названа окремо для кожного брата.16

  • Станіслав Голембьоський, син Яна, 18 років, та його рідний брат Матеуш, 24 років, обоє неодружені.17

  • Валентій Ловчиковський, син Лукаша, 36 років, одружений з Аґнешкою Жепулінською; дочка Катажина — 6 років. Мешкав на чинші.18

  • Ймовірно, тут на чинші мешкали брати Матеуша Лозинського з Покутина: Лукаш — 50 років, одружений із Маріанною Костецькою; Якуб — 40, одружений із Маріанною Петрашевською, син Юзеф — 2 роки; Ян — 25, неодружений. Місце братів виводиться з групування записів; самого Матеуша прямо записано в Покутині.18

  • Марцін Мотильовський, син Філіпа, 45 років, одружений із Маріанною Шенцалівною (читання непевне); діти Матеуш — 9 років, Розалія — 5, Текля — 12. Його рідний брат Міхал мешкав окремо в Сапіжанці.19

  • Ян Стшельбицький, син Міколая, 52 років, одружений із Юліаною; сини Габріель — 7 років, Пйотр — 2, дочки Катажина — 12 і Мотрона — 5. Мешкав на чинші. Назва його попередньої служби в кавалерії прочитана непевно; відставку зазначено окремо.20

  • Тадеуш Жиполінський, син Яна, 50 років, одружений із Вишомирською; син Ян — 5 років. Його рідний брат Павел — 70 років, одружений із Жбрицькою. Для обох окремо зазначена Нова Мурафа.21

Народження Герша Будкера 1918 року

Біографія фізика Герша Іцковича Будкера (1918–1977) на сайті «История Росатома» називає Нову Мурафу місцем його народження 1 травня 1918 року в родині сільського робітника. «Енциклопедія Сучасної України» подає ширшу назву — Мурафа, без уточнення її частини. Отже, віднесення місця народження саме до Нової Мурафи спирається на пізніший біографічний виклад і потребує метричного підтвердження.22

1925

У довіднику Населені місця Поділля (1925) Нова Мурафа — містечко у складі Мурафської сільради Мурафського району за районуванням 1923 року. Зазначено 31 господарство і 214 мешканців; переважаюча національність — євреї. Серед установ названі дві школи, театр і лікнеп. Також зазначено сільбудинок. Торговим пунктом тяжіння була Мурафа. (Населені місця Поділля (1925), таблиця Мурафського району, друк. с. 230–232)

Реєстратори

Суміжні локації

Також не забудьте перевірити реєстраторів Старої Мурафи. До 1949 року ці поселення існували окремо.

Переписи та ревізії

РокиАрхівна справаПосиланняПриміткаПримітка
1902ДАВіО-298-1-17Посімейний списокНедоступна через дуст ☠️

Дотичні справи

ЧасАрхівна справаНазваПосилання
1796ДАХмО-678-1-111Справа за указом Брацлавського намісницького правління про розшук осіб, які пограбували священика м.Мурафи, Миргановського.
1826-1838ДАВіО-474-1-458Справа про звинувачення поміщиків: Добкома, Дзеконського у відторгненні церковних земель. Ст. і Н. Мурафа
1834-1842ДАХмО-196-1-11814Про згорілий будинок у містечку Мурафі біля Свято-Миколаївської церкви та про заборону тамошнім євреям будувати будинки біля тієї ж церквиFamilySearch
1844ЦДІАК-442-153-349Листування з подільським губернатором щодо розгляду прохання поміщика Подільської губернії К. Дзеконського про «неправильну передачу» доходів із питейної оренди в м. Новій Мурафі та с. Клекотині дворянину Гонеку
1850-1851ДАХмО-388-1-39По проханню тисяцького містечок Старої та Нової Мурафи Степанова про те, що ще в 1846 році представлені ним до повітового комітету бочка спирту та бочка фодки, затримані ним без ярлику.
1851-1852ЦДІАК-442-1-9301Справа про підпал Новомурафської трактової корчми в м. Новій Мурафі, Ямпільського п., Подільської губ., у котрому підозрюється тримач Шаргородської трактової корчми Шаме
1852-1862ДАВіО-472-1-540Справа про звинувачення дворянина Квятковського та писаря Косовського в агітації селян Ново-Мурафівського маєтку проти уповноваженого губернського секретаря Вілежинського (?)
1856ДАХмО-196-1-5597Справа про здійснення купчої грамоти на продаж поміщиком Деонізієм-Феліксом Чаховським губернському секретарю Сильвестру-Титу Вронському маєтку частини м. Нової-Мурафи та с. КлекотиниFamilySearch
1858ДАВіО-177-1-1192Підшивка, див. 349. Ревізька казка м. Нової Мурафи міщанина єврея Сруля Бера БельферманаСергій Фазульянов - Google Drive
1864-1866ДАВіО-11-4-38Плани земельних ділянок с. Нової-Мурафи, Мурафської волості
1876-1885ДАХмО-281-1-93Справа про звинувачення міщанина мстечка Мурафи Клічмана І. в завданні образ судді 4-ї дільниці Ямпільського судового мирового округа ГлазовуFamilySearch
1895-1896ДАХмО-281-1-4474Справа по звинуваченню селян м. Нової Мурафи Ямпільського повіту Товстого Д Зелінського Ю та ін. у зґвалтуванні селянки Рудаковської А.FamilySearch

Footnotes

  1. ДАХмО, ф. 196, оп. 1, спр. 5687, купча від 2 липня 1856 р., с. 1, FamilySearch, DGS 123988462, локальний кадр 123988462_00004.jpeg. Читання користувача. ↩

  2. ДАХмО, ф. 196, оп. 1, спр. 5687, купча від 2 липня 1856 р., с. 1–1 зв., FamilySearch, DGS 123988462, локальні кадри 123988462_00004.jpeg і 123988462_00005.jpeg. Читання користувача. ↩

  3. ДАХмО, ф. 196, оп. 1, спр. 5687, купча від 2 липня 1856 р., с. 1 зв. і 2, FamilySearch, DGS 123988462, локальний кадр 123988462_00005.jpeg. Читання користувача. ↩

  4. ДАХмО, ф. 196, оп. 1, спр. 5597, копія журналу Ямпільського повітового суду, фрагмент довідки за справами й актами суду, FamilySearch, DGS 123988904, локальний кадр 123988904_00009.jpeg, середина сторінки, від викладу зібраної судом довідки до згадки заповідання племінникові. Читання користувача. Показник 19 чоловічих душ належить VIII ревізії; 24 душі в довіреності продавця — IX ревізії. ↩

  5. ДАХмО, ф. 196, оп. 1, спр. 5597, довіреність Деонізія-Фелікса Чаховського на оформлення купчої, 1856 р., с. 1, FamilySearch, DGS 123988904, локальний кадр 123988904_00004.jpeg. Читання надане користувачем; друге ім’я покупця в ньому непевне, тому тут наведено лише його прізвище. ↩

  6. Центральний статистичний комітет. Волости и важнейшие селения Европейской России. Выпуск III: Губернии Малороссийские и Юго-Западные. Санкт-Петербург, 1885. С. 283, № 1496, 1504. Читання користувача від 18 жовтня 2026 р. ↩

  7. Марцін Коваль. «Murafa - Kościół pod wezwaniem Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny», 25 серпня 2022 р., передрук статті «Morachwa» з Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, абзац про власників після Потоцьких і конфіскацію після 1831 р. ↩

  8. Микола Крикун. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2008. ISBN 978-966-8197-52-9. С. 242, рубрика «Мурафа»; PDF-сторінка 244. Посилання автора: ЦДІАК, ф. 36, оп. 1, спр. 4, арк. 11. Реєстр наведений за працею Крикуна. ↩

  9. ДАХмО, ф. 234, оп. 1, спр. 841, «Списки землевласників за повітами губернії (Ямпільський і Брацлавський повіти)», записи про Нову Мурафу. Супровідний лист агрономічного відділу Ямпільської повітової народної управи № 7031, 1918 р. (день — 18, місяць не встановлений); вхідна позначка № 11516 від 13 грудня 1918 р. Лист надісланий у відповідь на звернення банку від 17 жовтня 1918 р. № 1206. ↩

  10. Міхал Балінський, Тимотеуш Ліпінський. «Murachwa albo Morachwa» // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. Варшава, видання і друк С. Орґельбранда, 1845. Т. II, ч. 2, с. 1375, PDF-сторінка 832. ↩

  11. Доктор М. «Morachwa» // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Варшава, 1885. Т. VI, с. 666, абзац про Потоцьких. ↩

  12. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 213–214; також примітки редактора. ↩ ↩2 ↩3 ↩4 ↩5 ↩6 ↩7

  13. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 1, обкладинка: без дат, не раніше 1800 року. ↩

  14. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 6, сторінка 5. ↩

  15. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 16, сторінка 16. ↩

  16. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 24, сторінка 23. ↩

  17. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 31, сторінка 30. ↩

  18. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 61, сторінка 60. ↩ ↩2

  19. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 68, сторінка 67. ↩

  20. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 99, сторінка 98. ↩

  21. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 131, сторінка 130. ↩

  22. «Будкер Герш Ицкович» // История Росатома, розділ біографії, перший абзац; К. Д. Хоменко. «Будкер Герш Іцкович» // Енциклопедія Сучасної України. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. Т. 3, початковий біографічний абзац. ↩

Вигляд графа

Зворотні посилання