Генеалогія Шаргородщини

Єврейське товариство Джурина

45 хв читання

Єврейське товариство Джурина підпорядковувалося Томашпільському рабинату.

Історія

Приписка до Мурафи у 1765–1787 роках

У реєстрі подушного податку від 1 лютого 1765 року єврейське товариство Джурина представлене під назвою Чуринці: 84 особи у 35 будинках. Заголовок прямо відносить містечко до тієї самої «парафії», що й Мурафу. Спільне засвідчення охоплює Стару й Нову Мурафу, Джурин і приписані поселення. Ревізором Мурафського ключа названий Антоній Цибульський, мурафським рабином — Янкель Мендельович, квартальним — Янкель Елович; серед підписантів також Гершко Юкимович. Текст засвідчив Томаш Чарковський, намісник вінницького ґродського бурграфства; у завершенні згаданий Людвік Горський, писар митної комори.1

Отже, зв’язок Джурина з Мурафою документований саме в організації обліку подушного податку. У цьому контексті слово «парафія» позначає приписку єврейського населення, а не християнську парафію. Реєстр сам по собі не визначає всього обсягу духовної юрисдикції й не датує пізнішого переходу до Томашпільського рабинату.1

У розділі перепису від 4 січня 1776 року Джурин, названий у реєстрі Джуриловом, знову наведений у реєстрі Мурафи — 160 осіб. Присяжне засвідчення прямо називає представників кагалу Мурафи й містечка Джурина: рабинів Лейбу Файбішовича з Джурина та Лейбу Майоровича з Мурафи, а також Гершка Юхимовича, Янкеля Йосіовича й Мошка Нусимовича. Облік підписали Ян Зипулінський і Себестіан Елінський. Наявність окремого джуринського рабина показує, що спільний податковий реєстр не означав відсутності власного рабина в Джурині. Текст засвідчення передбачав облік також подорожніх, тому підсумок не варто беззастережно прирівнювати до числа постійних мешканців.2

У реєстрі 1787 року Джурин прямо названий прикагалком Мурафського кагалу; для нього наведено 269 осіб. Це уточнює організаційне позначення громади в податковому обліку, але не визначає всіх повноважень Мурафи щодо Джурина.3

1799

За топографічним описом 1799 року, єврейське товариство Джурина налічувало 29 дворів, 68 чоловіків і 89 жінок. У містечку були дерев’яна єврейська школа та невеликий дерев’яний пришкілок. Опис характеризує життя євреїв як дуже бідне й називає перепродаж їхнім заняттям; шинкування провадив лише орендар. Серед ремісників зазначені двоє кравців, двоє шевців, палітурник і мідник, а також інші майстри для потреб громади. Власникові щороку платили від 10 до 20 злотих плацового залежно від статків і займаного місця.4

Чисельність і категорії обліку

Наведені показники стосуються Джурина, але описують різні групи: мешканців, членів товариства, прихожан або родини. Це ряд повідомлень джерел із різними категоріями обліку; без уточнення їхніх територіальних меж він не дає однорідної картини зміни населення.

РікПоказникКатегорія та межі зіставлення
176535 будинків, 84 особиРеєстр подушного податку від 1 лютого; приписка до Мурафи.1
1775 за вторинним викладом65 чоловіків, 69 жінок, 14 хлопчиків, 10 дівчаток і двоє слугЗа тим самим викладом; разом 160 осіб із прислугою, 158 без неї — арифметичний підрахунок наведених груп.5
1776160 осібДжурин під назвою Джурилів у реєстрі Мурафи; дата розділу — 4 січня 1776 року. Відрізняється від датування 1775 роком у вторинному викладі.2
1784253 особиЧурилів серед приписаних поселень Мурафського кагалу; перепис Вінницького повіту від 15 липня 1784 року.6
1784; 1787253; 269Євреї за енциклопедичним викладом; категорію первинного обліку не пояснено.7
1787269Джуринський прикагалок у реєстрі Мурафського кагалу; показник відрізняється від вступного огляду того самого видання.3
1787268У вступному огляді збірника переписів; зростання проти 1784 року визначено як 6,32%. У документальній частині того самого видання та в енциклопедичному викладі — 269; причину розбіжності не встановлено.8
1847972Єврейське товариство; це не обов’язково всі й лише фактичні мешканці містечка.9
18531004Прихожани; територію охоплення не визначено.5
188746,5%Частка євреїв за енциклопедією, без абсолютного числа й пояснення обліку.7
18891320Єврейська громада за викладом В. Лукіна.5
18971585 із 4656 мешканцівБлизько 34%; енциклопедія не пояснює первинної класифікації євреїв за мовою чи віросповіданням.9
1923; 1931; 19391396; 1138; 1027Євреї за енциклопедією; методику й межі обліку не подано.7
Кінець 1980-хБлизько десяти родинОблік родин, який не можна прямо порівняти з числом осіб.7
19988 осібЗа енциклопедичним викладом.7
Квітень 20136 осібЗа словами голови громади Віктора Кутаф’єва в інтерв’ю; це оцінка співрозмовника, а не результат перепису.10

Наведені В. Лукіним за 1871 рік 1221 житель торгового стану та 1454 сільського стану — станові показники всього містечка, а не розподіл за віросповіданням. Їх не можна використовувати як число євреїв.5 Окремий облік 1799 року наведений вище, а показники місцевого й депортованого населення гетто — у розділі «Населення й розселення гетто».

1863 — заборона ремонту синагоги

За дослідженням Анатолія Хаєша, указ Подільського губернського правління від 30 травня 1863 року відніс одну синагогу Джурина до «зайвих» молитовних будівель, яким забороняли ремонт і відновлення. Це уточнює характер обмеження для єврейського товариства Джурина: йшлося про заборону утримувати будівлю в належному стані, а не про засвідчене негайне припинення богослужінь. Таблиця не встановлює її адреси; ототожнення з великою чи малою синагогою та подальша доля закладу залишаються відкритими.11

Рабини, шохети й учитель громади

В. Лукін називає Меїра Глейца рабином громади 1853 року, а Лева Авербуха — директором єврейської початкової школи, відкритої на початку 1920-х років.12 Российская еврейская энциклопедия називає Дойв-Бера Шохета рабином Джурина 1919 року.13

За викладом В. Лукіна, А. Соколової та Б. Хаймовича, за радянської влади обов’язки рабина й шохета — ритуального різника — виконував Гершл Коральник. Початку й кінця його служіння автори в цьому уривку не датують.14 Моріс Бронштейн також згадує його як рабина Цві Гершла Коральника; про могилу йдеться нижче, у розділі про кладовище.15

Велика й мала синагоги

За описом В. Лукіна, А. Соколової та Б. Хаймовича, за радянської влади будівлю великої синагоги Джурина зайняли під зерносховище, тоді як міньян збирався в малій синагозі в центрі містечка. Автори не вказують року переобладнання чи адрес обох будівель. Вони також повідомляють про пошкодження малої синагоги під час бомбардування на початку війни та побиття молільників окупантами й українськими поліцаями на Рош га-Шана або, можливо, на Йом-Кіпур; невизначеність свята збережена в самому джерелі.16

Велику синагогу автори описують серед житлової забудови колишніх єврейських кварталів на захід від торгової площі: будівля ще стояла наприкінці 1980-х років. Її спорудження вони відносять, імовірно, до середини XIX століття; за кам’яним фундаментом оцінюють розміри в плані як 12 × 20 метрів. Ілюстрація 316 підписана як руїни великої синагоги, фотографія 1997 року. Це дає часові орієнтири збереженості, але не встановлює року руйнування або сучасного стану ділянки.17

Каталог Центрального архіву історії єврейського народу описує добірку з шести фотографій Джурина 1989 року: п’ять знімків В. Лукіна колишньої синагоги, будинків і кладовища та один знімок Л. Злачевського іншої синагоги. Опис підтверджує наявність окремої фотофіксації двох синагог, але не називає їх великою й малою та не подає адрес; ототожнення кожного знімка з цими назвами залишається відкритим.18

Липень 1919 і листопад 1920 року в таблиці допомоги

Вебвиклад В. Лукіна повідомляє, що в липні 1919 року військові армії Директорії захопили в Джурині кількох євреїв як заручників і вимагали великого викупу; число загиблих під час погрому в ньому оцінено приблизно в 40. Імен заручників, суми викупу й назви підрозділу цей абзац не подає. Цю оцінку не можна прирівнювати до наведених нижче 112 убитих дорослих у таблиці допомоги або 12 розстріляних у Хоменках: співвідношення цих обліків не встановлене.19

У таблиці відомостей про погроми з матеріалів Київської районної комісії єврейського громадського комітету допомоги потерпілим у записі №50 про Джурин липневий напад 1919 року приписано петлюрівцям. У графі вбитих дорослих наведено 112 осіб, у графі загальної кількості постраждалих сімейств — 228. Наступний рядок джуринського запису датований листопадом 1920 року: нападниками названо денікінців, убитих дорослих — 18. Це різні одиниці обліку: 228 сімейств не означає 228 осіб, а кількість убитих дорослих не визначає загального числа жертв усіх вікових груп.20

Листопадовий запис 1920 року не можна без додаткових даних ототожнити з повідомленнями про погром у лютому 1920 року або з нападами, які пізніші виклади датують листопадом чи груднем 1919 року. У спільній примітці таблиці сказано про сильне спустошення повіту денікінцями й петлюрівцями; це характеристика повіту, а не окремий підсумок втрат Джурина.20

Червень 1919 року — повідомлення про напад Чорноморського полку

Опублікований запис №125 зведення, приписаного Нахуму Гергелю, повідомляє, що погром українських військ у Джурині в червні 1919 року тривав два тижні. У записі названо Чорноморський полк, пограбування всього містечка й 12 убитих євреїв. Це датування відрізняється від відомості про розстріл у Хоменках 20 липня та повідомлення про вересневий напад; однакове число 12 саме собою не встановлює, що йдеться про тих самих загиблих.21

Опублікований переклад іншого списку, який публікатор відносить до арк. 23317 архіву Чериковера, також датований червнем 1919 року. У першому розділі наведено таких загиблих; написання імен і вік передано за перекладом.22

№Ім’я та прізвищеВікПримітка
1Давид Бромберг66—
2Єгуда Бронштейн25—
3Іцхак Воскобойник35—
4Янкель Колотинський18—
5Шмуель Коренблюм50—
6Авраам-Моше Коренблюм20—
7Барух Крендзовський70—
8Плитман, ім’я не наведене65Дружина; чоловіка в рядку не названо
9Моше-Цві Розенберг50—
10Іцхак Розенберг18—
11Бенціон Ройтенхалц30—
12Ісраель, прізвище не наведене40Із села Садківці

Подібність частини імен до липневої відомості нижче може вказувати на частковий збіг списків, проте відмінності віку, імен і складу не дозволяють ототожнити всі записи. Зокрема, останній рядок тут називає Ісраеля із Садківців, а липнева відомість — невідому жінку з Копайгорода. Переклад сам собою не встановлює, яка дата правильна.22

20 липня 1919 року — розстріл у Хоменках

Відомість про вбитих під час погромів у Джурині, складена 13 листопада 1921 року, містить розділ із 12 людьми, розстріляними петлюрівцями в Хоменках 20 липня 1919 року. Вхідна позначка документа — №460 від 21 листопада 1921 року. Джерелом відомостей названо перекази селян Хоменок. Графа населеного пункту вказує місце проживання, а не місце розстрілу. Дати складання й реєстрації документа не є датами загибелі чи поховання.23

№Ім’я та прізвищеВікЗаняттяМісце проживанняМісце поховання за рядком
1Дувид Лейбов Бромберг60Міщанський старостаДжуринШаргород
2Мойше Нисан. Розенберг50КрамарДжуринШаргород
3Іцко Мошков Розенберг17УченьДжуринШаргород
4Шмуль Аврум Коренблюм42КовальДжуринШаргород
5Аврум Шм. Коренблюм19КовальДжуринШаргород
6Юдко Хаскел Бронштейн25КрупникДжуринШаргород
7Борух Мошк. Ксендзовський65ШкіряникДжуринШаргород
8Янкель Симхов Колотинський18УченьДжуринШаргород
9Іцко Хаїмов Воскобойник32СклярДжуринШаргород
10Бенцин Іцков Ройтольц34КупецьДжуринШаргород
11Бабе Срул. Плитман70—ДжуринДжурин
12Невідома жінка45—КопайгородНевідоме

Загальна примітка повідомляє, що після відходу петлюрівських військ загиблих знайшли за Хоменками й поховали у Шаргороді. Водночас індивідуальні рядки називають Шаргород лише для №1–10, Джурин для №11, а для №12 місце поховання невідоме. Це внутрішня розбіжність відомості; поширювати загальну примітку на всі 12 поховань без застереження не можна.23

Вересень 1919 року — повідомлення про петлюрівський погром

Повідомлення №85 у відомостях про погроми в Подільській губернії датує петлюрівський напад на Джурин вереснем 1919 року й називає 12 убитих. У ньому сказано, що всі потерпілі були пограбовані, а майно, якого нападники не могли забрати із собою, знищували. Це інше датування й число втрат, ніж у липневому рядку таблиці, де наведено 112 убитих дорослих; чи йдеться про різні напади, із цих записів не встановлено.24

Листопад чи грудень 1919 року — розбіжності пізніших викладів

Виклад В. Лукіна на сайті «Мій штетл» датує напад денікінського кінного полку на Джурин листопадом 1919 року. Він повідомляє про 18 убитих, багатьох поранених, 60 постраждалих від сексуального насильства, три будинки, що згоріли разом із людьми, та ще 50 підпалених і частково згорілих будинків. Назви полку й точного дня нападу не наведено. Англомовний виклад на сайті кладовищного проєкту JewishGen повторює ці дані й посилається на той самий краєзнавчий матеріал; його не слід рахувати як незалежне підтвердження.25

Натомість Российская еврейская энциклопедия відносить напад до грудня 1919 року й наводить 17 убитих та близько 60% жінок, які зазнали сексуального насильства. Число 60 осіб і частка 60% — різні показники, які не можна підміняти один одним. Першоджерела цього абзацу енциклопедія не називає.26

Співвідношення цих повідомлень не встановлене: вони не доводять ані двох окремих нападів наприкінці 1919 року, ані помилковості однієї з дат. Числа 17 і 18 трапляються також у свідченнях про лютий 1920 року, розглянутих нижче; самої подібності чисел недостатньо, щоб ототожнити події або скласти втрати.25262721

Повідомлення про погром у лютому 1920 року

Окремий розділ відомості від 13 листопада 1921 року датує вбивства денікінцями 13 лютого 1920 року й перелічує 18 осіб. Перші 17 — мешканці Джурина, убиті в містечку; відомості про них походять від очевидців. Серед них — дворічний Шмуль Шимон Хелмер. Для невідомого №18 рядок називає місцем убивства Хоменки, способом — кулю. У примітці зазначено, що його привезли з Хоменок другого дня після погрому; на час укладання відомості ніхто не знав, хто він і звідки.27

№Ім’я та прізвищеВікЗаняттяОбставини загибелі
1Арон Срулев Дармон52КупецьРозстріляний
2Мойше Аронов Дармон20—Розстріляний
3Елл Срулев Дармон65МельникРозстріляний
4Меер Мехел. Спектор45АптекарРозстріляний
5Піня Хаїм. Гольдштейн60Зав. служ.Розстріляний
6Мотель Янкел. Батель51КрамарРозстріляний
7Шимон Берков Барштейн63Зав. служ.Розстріляний
8Зейлик Шмерел. Мовергуз29КрамарУбитий шаблею
9Вигдор Мошк. Гойхман68КрамарРозстріляний
10Іцко Вольфов Риков72Ритуальний різникРозстріляний
11Еіл Янкелев Антоновський35КрамарРозстріляний
12М. Янкель Шимон. Березовський38Січкаріз (?)Убитий дрючком
13Янкель Іцков. Азрилевич40КрамарРозстріляний
14Борух Срулев Рубин22ШкіряникПорубаний шаблями
15Іцко Янкел. Ройтольц70КупецьСпалений
16Іцко Гершк. Кесельман22ПрикажчикРозстріляний
17Шмуль Шимон Хелмер2—Убитий шаблею
18Невідомий——Убитий кулею в Хоменках

Скорочення заняття «зав. служ.» залишено нерозкритим; заняття №12 прочитане непевно.27

Звернення Комітету допомоги потерпілим від погромів у Джурині від 12 адара 5680 року (2 березня 1920 року) називає днем нападу суботу, 2 адара — 21 лютого 1920 року. Комітет пов’язує напад із Добровольчою армією й описує вбивства, поранення, сексуальне насильство, пограбування та підпали. Звернення адресоване єврейським громадам поблизу Ямпільсько-Могилівської області, які не постраждали від проходження денікінської армії: автори просили нагодувати голодних і допомогти відновити зруйноване, пояснюючи, що військові обставини відрізали Джурин від великих єврейських центрів. Кількості загиблих і поранених документ не наводить.28

Головою комітету у зверненні названий доктор Брайнін, членами — рабин Дов Шохат і Яаков Хелькір, секретарем — Б. Бромберг. Біля імен Брайніна, Шохата й Бромберга у публікації позначені підписи. Сам документ не встановлює, чи є Дов Шохат тією самою особою, яку енциклопедія називає Дойв-Бером Шохетом.28

Российская еврейская энциклопедия повідомляє, що в лютому 1920 року євреї Джурина повторно постраждали від погрому, вчиненого частинами Добровольчої армії. Енциклопедична стаття не називає дня нападу, конкретного підрозділу чи кількості потерпілих саме в лютому. Наведені перед цим 17 убитих стосуються окремо описаного нападу в грудні 1919 року; переносити це число на лютий немає підстав.26

Нахум Штіф у праці про погроми Добровольчої армії включає Джурин до подільських містечок, які постраждали під час відступу частини армії генерала Бредова після невдалої спроби перейти до Румунії. В англійському перекладі цей ряд нападів віднесено до січня–лютого 1920 року; окремого дня нападу на Джурин автор у цьому абзаці не називає.29

Іншу, точнішу дату містить опублікований запис №125 зведення, приписаного Нахуму Гергелю: 21 лютого 1920 року. Він називає нападників денікінцями й повідомляє про 17 убитих, до 200 поранених, масове сексуальне насильство, пограбування та часткове знищення єврейського майна, зокрема спалення трьох будинків. Це дані публікації зведення, оригінал якого потребує звірення. На відміну від енциклопедії, цей запис пов’язує число 17 убитих саме з лютневим нападом; чи йдеться про різні події, чи про розбіжність датування, залишається невстановленим.21

Таким чином, відомість дає дату 13 лютого й 18 перелічених убитих: 17 мешканців Джурина та невідомого, вбитого в Хоменках. Звернення та опублікований запис зведення дають 21 лютого; у зведенні названо 17 убитих. Різне охоплення загиблих, можливо, пояснює різницю між 17 та 18, проте джерела прямо не підтверджують, що зведення обліковує саме тих 17 джуринських мешканців. Так само вони не встановлюють причини розбіжності дат. Ці показники залишаються окремими свідченнями, а не узгодженим підсумком одного нападу.272821

Поіменний список загиблих від денікінських погромів

У справі комітету допомоги зберігся список із 29 записами під заголовком про Джурин Подільський. Загальний заголовок документа визначає період від червня (?) 1919 року до лютого 1920-го; початковий місяць прочитаний непевно. Ці часові межі стосуються всього списку, а не дати загибелі кожної людини. Тому 29 записів не можна без додаткових даних вважати числом загиблих саме під час нападу 21 лютого 1920 року. Імена, вік та непевні читання наведено нижче зі збереженням нумерації документа.30

№Ім’я та прізвищеВік, років
1Борух Ксензовський73
2Доде Вранберг62
3Мойсей Розенберг50
4Бейн Іцхок Розенберг18
5Шмуль Каренблис50
6Бейн (?) Аврам Коренблтс19
7Бейн-Ціон Ритгольц28 (?)
8Іцхок Воскобойник32
9Бронштейн25
10Як.. Колатинський18
11Ізраїль Гестман45
12Малко Флитман82
13Арон Дарман65
14Мойше Дарман18
15С. Гольштейн55
16Борух Рувин25
17Іцхок Бойтгольц (?)75
18Антоновський Арон45
19Зелік Мавергиз (?)25
20Іцхок Риков (?)70
21Мордке Готил (?)55
22Моієй-Яков; прізвища не вказаноНе вказано
23Самуїл Борштейн75
24Авігнор Гохман70
25Яків Ізраїлович48
26А. Дорман75
27Меєр Смокт (?)50
28Моер (?) Владовецер50
29Буривкер Мильчик (?)22

Допомога під час погромів і загибель у пожежах

Штіф також називає Джурин серед місць, де місцеві християни допомагали євреям під час погромів Добровольчої армії. У загальному описі такої допомоги він згадує переховування, захист і звернення делегацій до військового командування, але не уточнює, які саме дії відбувалися в Джурині, та не називає місцевих рятівників. Окремо Джурин наведений серед місць, де люди загинули в підпалених будинках. Ці два повідомлення не датовані окремо, тому їх не можна беззастережно віднести саме до лютого 1920 року.31

Повітовий уповноважений Кривов’яз і зв’язок із Джурином

У записі №15 про Ямпільський повіт повітовим уповноваженим названо Кривов’яза з адресою в Томашполі та штатом із п’яти осіб. Джурин і Мурафа прямо включені до переліку пунктів, з якими він був пов’язаний. Перелік не уточнює виду зв’язку чи особистих поїздок уповноваженого й не є свідченням територіальної належності цих поселень до повіту на певну дату.32

Єврейська початкова школа у 1920-х роках

За викладом В. Лукіна, школа мала чотири класи й містилася неподалік української семирічної школи, навпроти пошти. У ній працювали троє або четверо вчителів; директор Лев Авербух був випускником Одеського єврейського учительського інституту. Цей виклад не називає точного року відкриття, інших учителів чи часу припинення роботи закладу.33 Российская еврейская энциклопедия повідомляє, що на початку 1920-х років у Джурині діяла початкова школа з викладанням їдишем.34

Ремесло й торгівля у XIX — на початку XX століття

У викладі В. Лукіна, опублікованому на My Shtetl, для Джурина за 1852 рік наведені 26 єврейських ремісників, які сукупно продавали продукції на 350 рублів на рік. Їхніх імен цей виклад не подає.35

Адресний довідник за 1913 рік містить поіменний перелік місцевих торговців аптекарськими товарами, бакалією, галантереєю, мануфактурою, борошном та іншими товарами, а також утримувачів заїздів. Повний перелік наведений у статті про Джурин. Сам запис не зазначає конфесії названих людей і не дозволяє підтвердити узагальнення, що всі крамниці, аптека та склади належали євреям. Ферстер Стан. записаний у рубриці аптеки, а Зельвенський Дав. Шмул. — як лікар лікарні при цукровому заводі; це різні місцеві ролі.36

Переселення у 1920-х роках

За «Российская еврейская энциклопедия», у 1920-х роках вихідці з Джурина заснували в Херсонській окрузі єврейські переселенські об’єднання «Дос найє лебн», «Надія» та «Ройтер штерн». Для «Надії» енциклопедія наводить 78 осіб, для «Ройтер штерн» — 71 особу. Дати цього обліку, імен учасників і точних місць поселення стаття не зазначає.37

Єврейське сільськогосподарське об’єднання

За викладом В. Лукіна на сайті «Мій штетл», у Джурині 1924 року організували колгосп «Союз єврейських хліборобів», до якого ввійшли 50–60 родин; із 1935 року до нього почали вступати й українські родини.38 Натомість Российская еврейская энциклопедия датує організацію єврейського колгоспу 1927 роком, не називаючи його. Ця розбіжність залишається нез’ясованою: наведені виклади не встановлюють, чи йдеться про різні етапи одного господарства. Імен членів, установчих документів та офіційної організаційної форми вони не подають.39

Історична довідка Трудового архіву Шаргородської міської ради, наведена в судовому рішенні 2026 року, називає інше джуринське господарство — «Фрай-Лебен»: його організували 1927 року, до нього вступили 7 родин, загалом 33 особи. У червні 1941 року його діяльність припинилася; після війни господарство приєднали до колгоспу ім. Сталіна.40 Збіг місця й року дає підставу припускати, що енциклопедична згадка за 1927 рік стосується саме «Фрай-Лебен». Проте судовий виклад не називає його єврейським і не встановлює тотожності із «Союзом єврейських хліборобів»; різниця назв і чисельності родин залишається непоясненою.3940

Інше рішення того самого суду, посилаючись на історичну довідку від 20 травня 2026 року, вказує на фонд №79 Трудового архіву Шаргородської міської ради як джерело відомостей про створення, перейменування та реорганізацію джуринських колгоспів, зокрема «Фрай-Лебен», і їхніх наступників — КСП та СТОВ «Мрія».41

Єврейська сільрада у 1920-х роках

Фаїна Винокурова, розглядаючи матеріали Подільської губернської комісії у справах національних меншин за 1925 рік, називає Джурин серед місць, де комісія вирішила створити єврейські місцеві ради. Авторка посилається на ДАВіО, ф. Р-925, оп. 1, спр. 282, арк. 200. Це свідчення про рішення щодо організації ради; точної дати рішення, початку її роботи та територіальних меж наведений виклад не встановлює.42

У наданому користувачем індексі карток Джуринського району за 1927 рік окремо названа Джуринська єврейська сільрада. З нею пов’язані делегати Лісник Йосип Зельманів та Поляк Лазар Ізраїлів; повний перелік місцевих карток наведений у статті про Джурин. Це засвідчує згадку окремої єврейської ради вже 1927 року, але не встановлює дати її створення, територіальних меж або складу виборців.43

Виклад В. Лукіна на сайті «Мій штетл» відносить утворення єврейської сільради до середини 1920-х років. Российская еврейская энциклопедия називає Джурин центром єврейської національної сільради наприкінці цього десятиліття. Друге повідомлення описує її існування в певний період, а не дату заснування, тому саме по собі не суперечить першому. Обидва виклади не подають установчого рішення, дати припинення діяльності чи переліку підпорядкованих поселень.4445

Переслідування на початку окупації 1941 року

За енциклопедією таборів і гетто USHMM, німецькі війська зайняли Джурин 22 липня 1941 року. Після цього євреям наказали позначити будинки зіркою Давида й носити спеціальні нарукавні пов’язки. Виклад про початок війни згадує також пограбування селянами складу та єврейських крамниць.46

Наслідки бомбардування джерела оцінюють приблизно: В. Лукін, А. Соколова та Б. Хаймович пишуть про близько десяти поранених і вбитих разом, USHMM — про близько дюжини. Це сумарні оцінки постраждалих, а не кількість загиблих; поіменного переліку ці виклади не подають. Обидва повідомляють про пошкодження синагоги.1646

Опис нападу на молільників у USHMM називає німців, румунів та українських поліцейських і відносить подію до кінця вересня 1941 року — Рош га-Шана або, можливо, Йом-Кіпуру. У книзі про Поділля названо окупантів і українських поліцейських, без уточнення військової частини. Точного дня та імен потерпілих ці виклади не встановлюють.4616

Населення й розселення гетто

За Сімхою Вайсбухом, перші депортовані з Хотина прибули до Джурина у вересні 1941 року й оселилися в синагозі. Від кінця жовтня 1941 до січня 1942 року прибували люди через Могилів-Подільський; загальне число депортованих автор оцінює у 3500. Місцеві євреї прийняли більшість у свої домівки, де в одній кімнаті тулилися по 8–10 осіб; близько тисячі людей розмістили в хлівах і складах.47

У розгорнутому викладі на сайті Всесвітньої організації євреїв Буковини допомогу з поселенням пов’язано з рабином Гершелем Коральником. Там же зазначено, що близько 300 заможніших депортованих — приблизно 120 родин, переважно із Сучави та Гура-Гуморулуя, — отримали дозвіл жити поза гетто й винаймали кімнати в українців у нижній частині містечка.48

Для січня–березня 1943 року енциклопедія гетто Яд Вашем, посилаючись на звіти комітету допомоги в Бухаресті, наводить 4050 євреїв: 997 місцевих і 3053 депортованих.49 Англійський переклад Вайсбуха для того самого періоду подає 3500 осіб: 447 місцевих і ті самі 3053 депортованих. Натомість вересневі списки жандармерії в ньому охоплюють 2871 депортованого, тому цю цифру не слід прирівнювати до всього населення гетто.47 Розгорнутий буковинський виклад також наводить 4050 на початку року та 2871 депортованого у вересні. Отже, частину розбіжностей пояснює різне охоплення обліку, але різниця між 997 і 447 місцевими залишається нез’ясованою.48

Рада, поліція та суд гетто

Під час румунської окупації в Джурині діяла єврейська рада із семи членів. За дослідженням Далії Офер і Сари Розен, навесні 1942 року Йосиф Дінделеґан призначив її головою адвоката Макса Розенштрауха із Сучави, а заступником — Моше Каца з Радауців.50 Енциклопедія гетто Яд Вашем натомість датує утворення комітету жовтнем 1942 року.51 Проте наведений Офер і Розен запис Кунштадта від 27 квітня 1942 року вже змальовує Розенштрауха як керівника. Це підтримує висновок, що його керівна роль склалася до жовтня, хоча точного дня призначення не встановлює.52

Моріс Бронштейн у книзі «Мёртвая петля», цитуючи свідчення Менаше Міллера, серед членів комітету називає також Бубі Розенрауха, Неймана та Штейна. Повного списку цей фрагмент не містить. У тому самому свідченні Лев Ленґоер допомагає Кацу зібрати 600 марок для порятунку двох євреїв, виведених жандармами на розстріл. Міллер також повідомляє про порятунок семи людей із групи, схопленої 10 листопада 1942 року для відправлення до Печори: члени комітету домовилися замінити їх померлими, попри спротив Розенштрауха. Ці епізоди наведено за свідченням у переказі Бронштейна.53

У викладі Сімхи Вайсбуха фактичне керівництво гетто приписане Кацу. Підпорядкована комітетові єврейська поліція з 20 осіб підтримувала порядок і мусила допомагати жандармам під час відправлення людей до трудових таборів. Ремісники й торговці платили за дозвіл на діяльність, а одержувачі допомоги з Румунії віддавали частину грошей комітетові.54 За Яд Вашем, існував також спеціальний збір на релігійні послуги — забій худоби, нагляд за кашрутом і поховання. Кошти витрачали, зокрема, на ремонт великої синагоги та підкуп румунських посадовців. Єврейський суд розглядав внутрішні суперечки, переважно майнові.51

Офер і Розен, аналізуючи щоденник секретаря ради Ліпмана Кунштадта, показують його різку критику Розенштрауха за поступливість окупаційній владі та байдужість до зловживань поліції. Каца Кунштадт оцінював прихильніше, хоча також критикував його владність; він відзначав отримання Кацом посвідчень для євреїв-утікачів. Дослідниці застерігають, що щоденник передає особисту перспективу й не вичерпує історії взаємодопомоги в гетто.50 У записі від 17 травня 1943 року Кунштадт згадує Давида Боксбаума із Серета, який обліковував людей, готових за плату заміняти заможніших в’язнів на примусових роботах.55

У розділі Бронштейна про Клару Крейчман начальником єврейської поліції названо Буґсбойма; підстав ототожнювати його з Боксбаумом лише за подібністю прізвищ немає. Тут же поліцію гетто описано як орган підтримання порядку, без згадки про жорстокість до одновірців — на відміну від критичного щоденника Кунштадта. Крейчман називає також Жоржа Березовського начальником місцевої поліції, Флоріана — керівником румунської жандармерії, а Федя Царука — поліцаєм, який бив і оббирав євреїв.53

Медична допомога та смертність у гетто

За викладом Сімхи Вайсбуха, узимку 1942–1943 років у гетто Джурина почала працювати лікарня на 56 ліжок із двома лікарями та трьома медсестрами. Бракувало інструментів і ліків. На початку 1943 року діяла також аптека, яка розподіляла ліки від комітету допомоги в Бухаресті. Вайсбух пов’язує з роботою лікарні зменшення смертності після перших місяців епідемії.56

Світлана Бронштейн, уроджена Аксельрод, згадує, що лікар Сабат, біженець із Румунії, жив у будинку її діда разом із дочкою Дітою. За її спогадом, він вилікував удома її сестру Лену, хвору на тиф, попри небезпеку заразитися. Свідкиня пояснює відмову від госпіталізації страхом, що з лікарні ніхто не повертається живим. Це свідчення про досвід її родини та сприйняття лікарні, а не статистика виживання всіх пацієнтів.57

Мартін Гасс серед померлих у Джурині називає лікарів Сабата та Ґрайфа з Радауців, рабина Горніка із Серета, а також адвокатів Вальтера Горовіца-Рорлілха й Емануеля Шерцера із Сучави. Причин та дат їхньої смерті цей виклад не наводить; ототожнення згаданого тут Сабата з лікарем зі спогаду Бронштейн залишається ймовірним, але не доведеним.58 За Вайсбухом, лікарям інфекційної лікарні допомагали четверо студентів: Дов Кац, Берл Розенблат, Борші Браун та Бертель Гарт. Для Брауна переклад подає непевний варіант прізвища «Бар-Он?», тому його не можна приймати як установлене інше ім’я.59

Оцінки втрат слід розрізняти за охопленням. Вайсбух пише про близько 400 померлих під час епідемій за 1941–1944 роки та близько 500 загиблих за війну серед місцевих і депортованих євреїв. Енциклопедія Яд Вашем пов’язує близько 400 смертей саме з епідемією тифу, а близько 500 — із загальними втратами гетто під час окупації. Це округлені оцінки опублікованих викладів, а не поіменний облік.5660 Гасс наводить 30% смертності, проте не визначає точно групи й періоду обчислення; без цього його частку не можна узгодити з наведеними абсолютними числами.58

Вайсбух називає смертність найнижчою в Трансністрії, тоді як Яд Вашем говорить про найменше число померлих. Частка смертей і їхня абсолютна кількість — різні показники. Ці публікації не подають зіставних даних усіх гетто та спільної методики обліку, тому загальне порівняння залишається неперевіреним.5660

Рукописна газета й молодіжне коло гетто

За Сімхою Вайсбухом, у травні–вересні 1943 року Дов Кац, Берл Розенблат, Борші Браун і Бертель Гарт, які допомагали лікарям, видавали в Джурині підпільний рукописний «Кур’єр». Румунсько- й німецькомовний тижневик мав шість сторінок. Серед авторів названі Фулді Унґеріш, згодом Ґідеон Наор, та Конштадт, поданий лише з ініціалом; тотожність останнього з іншими згаданими у джерелах Кунштадтами не встановлена.61

Вайсбух пов’язує з дописуванням до газети підпільне сіоністське молодіжне коло. Він називає Менахема Бернштейна з Радауців, Карла Шнарха, Риту Попленікер, Пуйо Рінцлера, Бертеля Гарта, Борші Швайєрмана, Ельзу Шнарх, а також Еліезера й Моше Гагерів — синів рабина Баруха Гагера. У тому самому розділі згадано виступ актора Н. Берковича 22 травня в будинку №929; року цього виступу окремо не зазначено.61

За Далією Офер, читачів просили знищувати газету після прочитання, проте шість переправлених до Бухареста випусків уціліли. Газета містила вірші, карикатури, кросворди й статті про соціальну нерівність та поліцію гетто. Офер датує її вихід квітнем–вереснем 1943 року, що розходиться з травневим початком у Вайсбуха. Вона також пише, що після викриття газети жандармерією керівник громади заплатив хабар, щоб уникнути переслідування. Сучасного місця зберігання, дат і номерів шести випусків цей виклад не називає.62

Вивезення на примусові роботи до Трихатів

У травні 1943 року з гетто Джурина відправили 150 євреїв на будівництво мосту через Південний Буг у Трихатах біля Миколаєва. За енциклопедією таборів і гетто USHMM, серед відправлених були хворі на туберкульоз та епілепсію. В’язні працювали по 14–15 годин на добу, одержуючи одну страву та 200 грамів хліба на день. Поіменного складу цієї групи енциклопедична стаття не наводить.63

У списку непрацездатних єврейських робітників будівництва мосту в Трихатах від 11 серпня 1943 року Джурин зазначено як місце проживання двох людей: Дуціу Ґрінберґа — з туберкульозом (№5) та Лейба Фукса — з епілепсією (№14). Це записані в документі медичні підстави непрацездатності. Список містить 18 людей із різних поселень; він не є повним переліком 150 відправлених із Джурина й сам по собі не встановлює, чи ці двоє прибули саме у травні, а також чи повернулися вони з Трихатів.64

У листі керівництва бюро нового залізничного будівництва в Трихатах до дирекції праці, адресованому директорові Сдробічу 12 серпня 1943 року, повідомлено про передання непрацездатних єврейських робітників румунській жандармерії для зворотного перевезення та прохання надати заміну. Лист передує німецькому списку й румунському перекладу від 11 серпня; узгоджені зміст, місце та дати підтримують висновок, що він, імовірно, супроводжував цей список. Отже, Дуціу Ґрінберґ і Лейб Фукс, імовірно, були серед людей, призначених до зворотного перевезення. Лист не називає кінцевого пункту й не підтверджує їхнього прибуття до Джурина.65

Дитячий будинок гетто

У жовтні 1943 року в гетто Джурина відкрили дитячий будинок. За описом документів закладу, опублікованим Офером Ліфшицем, ним до травня 1944 року без оплати керував Дов Гарт — 34-річний адвокат, депортований із Радауців. Заклад мав обмежений бюджет і збирав кошти під час громадських заходів. Навчали їдишем, проводили також заняття з івриту та єврейської традиції.66

Моше Саломон викладав музику й керував хором; він зберіг щоденник директора, картотеку дітей та їхні твори. Студент-медик Дов Кац керував написанням автобіографій дев’ятьма вихованцями. Серед них була дванадцятирічна Перл Постельник. Вона залишилася в Джурині після дозволу повернутися з Трансністрії в лютому 1944 року; Ліфшиць припускає, що задля догляду за батьком Авраамом, який перебував у місцевій синагозі. Його подальша доля у викладі невідома. Оригінали документів зберігаються в архіві Музею борців гетто, копії й переклад передані Яд Вашем.66

Сімха Вайсбух називає засновником і керівником адвоката Біґо Гарта з Радауців та повідомляє про 51 дитину, яка втратила обох батьків. Окремо він наводить 194 дітей з одним померлим батьком або матір’ю станом на березень 1943 року; це не встановлена місткість закладу.67 Енциклопедія гетто Яд Вашем натомість говорить про дитбудинок приблизно для 250 дітей. Причина розбіжності не встановлена.68

Їдальня Баруха Гагера в гетто

Серед депортованих до Джурина був рабин Барух Гагер із Серета, представник вижницької хасидської династії. За енциклопедією громад Румунії, він організував їдальню для депортованих із Серета за підтримки серетських євреїв, які перебували в Бухаресті.69 Енциклопедія гетто Яд Вашем повідомляє, що їдальня, створена з його ініціативи, у 1943 році обслуговувала приблизно 800–1000 осіб.70

Допомога в’язням гетто

Історія єврейського товариства Джурина під час окупації пов’язана з допомогою Віллі Арема переслідуваним євреям. Серед мешканців Джурина, які засвідчили його підтримку, була Ліза Гойман. У листі до Яд Вашем вона описала холод, голод і хвороби в гетто та повідомила, що Арем, не знаючи її особисто, допомагав їй та іншим в’язням. Він возив листи до Бухареста, забезпечуючи зв’язок, через який надходили гроші й інша допомога. У 1963 році Гойман клопоталася про його визнання Праведником народів світу.71

Окремо від цієї допомоги засвідчено переправлення родини Менчерів і Дори Зальцман із Немирова до румунської зони окупації; їхній зв’язок із Джуринським гетто описаний у статті про Джурин. Лист Гойман сам по собі не встановлює її участі в цьому перевезенні.71

Кладовище: обстеження й межі

В описі обстеження кладовища єврейського товариства Джурина, яке М. Л. Фукс із Вінниці провів 18 жовтня 1994 року, зазначено, що ділянкою володіє муніципалітет, а її межі не змінювалися від 1939 року. Це відомості обстеження, а не документ про право власності чи затвердження меж.72

ESJF окремо описує довоєнну ділянку в Джурині: координати 48.67427, 28.298, периметр 405 м; навколо неї зберігся мур із проломами. Цей опис дає просторовий орієнтир, але не визначає юридичних меж кладовища чи охоронної території.73

Для нової ділянки кладовища ESJF наводить координати 48.67384, 28.29856 і периметр 207 м. Найдавніший знайдений там надгробок датований 1944 роком: імовірно, ділянку використовували вже тоді. Проте дата на камені не встановлює дати відведення землі чи першого поховання й сама по собі не виключає пізнішого встановлення або перенесення надгробка.74

Найдавніші надгробки: межі датування

На довоєнній ділянці кладовища Джурина команда ESJF виявила близько десяти надгробків із датами від 1912 до 1950 року. Через густі зарості обстежити всю ділянку не вдалося; дослідники припускають, що старіші камені могли опинитися під землею. Отже, 1912 рік — дата найдавнішого надгробка, знайденого саме цим обстеженням, а не встановлений початок поховань.75

В. Лукін, А. Соколова та Б. Хаймович у путівнику «100 еврейских местечек Украины» повідомляють про одну різьблену стелу XVIII століття на цьому кладовищі; решту надгробків вони відносять до XIX — 1980-х років. У примітці до цього опису автори посилаються на матеріали експедиції 1989 року в архіві Петербурзького єврейського університету. Точного року та імені похованого в цьому описі не наведено.76

Відомості про давніші стели потребують уточнення. Опублікований опис обстеження М. Л. Фукса 1994 року відносить камені до XVI–XVII століть, але не подає читань епітафій чи прив’язки дат до окремих могил. За цим описом неможливо встановити імена найраніше похованих або зіставити конкретні камені з пізнішим обстеженням ESJF.77

Моріс Бронштейн у книзі «Мёртвая петля» згадує, що під час відвідин Джуринського кладовища підходить до могили рабина Цві Гершла Коральника. Це особисте свідчення автора про могилу; дати поховання та її розташування на конкретній ділянці він у цьому фрагменті не наводить.15

Пошкодження кладовища 2013 року

У публікації Тетяни Щербатюк від 29 квітня 2013 року головою єврейського товариства Джурина названий Віктор Кутаф’єв. За його словами, після дзвінка товариша він приїхав оглянути пошкоджені надгробки; до нього зверталися з Одеси, Києва та США з проханнями перевірити могили родичів. Це документує його роль у зв’язках громади з родинами похованих у Джурині, але не встановлює дат початку й завершення його головування.10

29 квітня 2013 року «Кореспондент» із посиланням на обласну міліцію повідомив про пошкодження 66 могил на старому єврейському кладовищі Джурина.78 Натомість жовтневе повідомлення «Лівого берега» про судовий розгляд називає 54 надгробки; причина розбіжності невідома.79

За «Лівим берегом», 18-річному учасникові призначили три роки позбавлення волі з дворічним випробувальним строком, а батьки неповнолітніх відшкодували збитки.79

Тамара Малиновська у «ФАКТАХ» 15 жовтня уточнила, що 54 надгробки були розбиті й перекинуті, а батькам підлітків довелося відшкодувати матеріальні збитки та відновити всі пошкоджені пам’ятники. Видання посилається на сектор зв’язків із громадськістю обласної міліції.80

Пам’ятний знак на кладовищі 2021 року

22 червня 2021 року Об’єднана єврейська община України повідомила про встановлення пам’ятного знака на єврейському кладовищі Джурина. Роботи виконала єврейська громада Жмеринки за фінансової підтримки ОЄОУ; точний день установлення в повідомленні не названо.81

За текстовим відтворенням напису на JewishGen, знак позначає старе єврейське кладовище Джурина та поховання громади XVIII–XX століть. Це зміст напису, а не незалежне датування найдавніших могил.82

Повоєнні молитовні зібрання

6 лютого 1948 року Вінницький облвиконком рішенням № 214 відхилив клопотання єврейських вірян про відкриття синагоги в Джурині Джуринського району. Наведений у витягу мотив полягав у тому, що в орендованому вірянами молитовному приміщенні проживали приватні мешканці. 30 липня 1948 року Рада у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР погодилася з відмовою; це зафіксовано в протоколі № 13, пункті 30. Витяг № 16-73 датований 18 серпня, а вхідна позначка № 563 — 26 серпня 1948 року. Документ не називає заявників та адреси приміщення.83

Витяг адресований уповноваженому у Вінницькій області Шумкову; копія — уповноваженому по Українській РСР, прізвище якого прочитане як Ільховий (?). У ньому зазначені підписи голови Ради Полянського та відповідального секретаря Татеосова; правильність витягу засвідчила завідувачка секретаріату Бобкова. Окрема резолюція від 24 серпня 1948 року приписувала зняти з обліку справу та скарги; її автора за ініціалами не встановлено.83

Отже, мотив стосувався проживання людей у приміщенні, а не самого факту приватної власності на нього, як це передано в енциклопедичному викладі.8384

Наталка Жмуд та Анатолій Войнаровський також називають Джурин серед населених пунктів, де наприкінці 1940-х років закрили міньяни — зібрання для спільної молитви. Це повідомлення не встановлює, чи йдеться про те саме приміщення й ту саму групу вірян, яких стосувалося клопотання 1948 року.85

Метричні книги

РокиАрхівна справаПосиланняПримітка
1836, 1838ДАХмО-227-1-3081ВікіДжерела1838 тільки шлюб
1839ДАХмО-227-1-3635ВікіДжерелаПідшивка, див. 696
1841ДАХмО-227-1-3834ВікіДжерелаПідшивка
1842ДАХмО-227-1-4088ВікіДжерелаПідшивка, див. 11
1844ДАХмО-277-1-149ВікіДжерелаПідшивка, народження
1846ДАХмО-227-2д-325ВікіДжерелаПідшивка. Шлюб, розлучення, смерть
1848ДАХмО-227-1-7536ВікіДжерелаПідшивка
1849ДАХмО-227-1-8023ВікіДжерелаПідшивка
1851ДАХмО-227-1т2-490Шлюб
1851ДАХмО-227-1т2-492Народження
1851ДАХмО-227-1т2-496Смерть
1852ДАХмО-227-1т2-1374Народження

Дотичні справи

ЧасАрхівна справаНазваПосиланняПримітка
1836-1837ЦДІАК-442-1-2088Справа про смерть кагального старшини м. Джурина, Ямпільського повіту, Подільської губернії, після побиття його джуринськими міщанами4 арк.
1852-1853ЦДІАК-442-1-10016Справа за скаргою єврейського товариства м. Джурина, Ямпільського повіту, Подільської губернії, на писаря станового пристава Чернелевського: вимагання хабарів, стягнення незаконних зборів та інші зловживання
1853-1858ЦДІАК-442-1-10497Справа за скаргою єврейського населення м. Джурина на поміщика П. Собанського через відмову засвідчити свідоцтво про їхню осілість, заборону ремонтувати будинки та інше
1861-1862ЦДІАК-442-38-297Справа за скаргою єврейського товариства м. Джурина на власника Собанського за утиски
1866ЦДІАК-442-99-136За проханням євреїв Джуринського єврейського товариства — про надання їм допомоги з коробкових залишків для поповнення податної та свічної недоїмокВИБУЛА
1919-1921ДАКО-Р3050-1-231Відомості про погроми в містечках, селах і містах Подільської губерніїВікіджерелаПідшивка. Джурин — PDF 11, арк. 8. За каталогом — списки загиблих; Commons датує справу 1921 роком.86
1921ДАКО-Р3050-1-243Відомості про погроми в містечках Ялтурчиках і Яново Ямпільського повіту Подільської губерніїВікісховищеПідшивка. Відомість Джурина від 13 листопада: арк. 18–18 зв., PDF 29–30.87

Footnotes

  1. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 197–198, PDF-сторінки 487–488; реєстри від 1 лютого 1765 року. ↩ ↩2 ↩3

  2. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 241, 248, PDF-сторінки 531, 538; заголовок перепису 1776 року, реєстр Мурафи та підписи. ↩ ↩2

  3. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 587, 596, PDF-сторінки 893, 902; заголовок перепису Вінницького повіту 1787 року й рядок Джуринського прикагалку. ↩ ↩2

  4. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 226–228, опис містечка Дзюрилова. ↩

  5. В. Лукін. «Джурин», вебвиклад за 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2, Санкт-Петербург, 2000. Абзаци про 1765 і 1775 роки, синагогу 1853 року та становий склад 1871 року й громаду 1889 року. Вихідні облікові документи тут не наведені. ↩ ↩2 ↩3 ↩4

  6. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 469, 473, PDF-сторінки 775, 779; заголовок перепису й запис Чурилова в реєстрі Мурафського кагалу. ↩

  7. «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, електронна версія. Демографічний абзац після вступу та абзац про кінець 1980-х і 1998 рік. Першоджерела чисел не зазначені. ↩ ↩2 ↩3 ↩4 ↩5

  8. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. С. 176–177 вступного огляду, PDF-сторінки 190–191; порівняння з 1784 роком і перелік чисельності за 1787 рік. ↩

  9. «Джурин», Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона, т. 7, стовп. 161; електронна транскрипція статті. Це енциклопедичний виклад, а не оригінальні обліки 1847 і 1897 років. ↩ ↩2

  10. Тетяна Щербатюк. «Трое подростков разгромили 66 еврейских могил на Винниччине». Gazeta.ua, 29 квітня 2013 року, 21:33; вступ, розповідь про дзвінок товариша та абзац про звернення родичів із різних країн. ↩ ↩2

  11. Анатолій Хаєш. «Борьба евреев Подолии за право общественного богослужения», таблиця 2, рядок Джурина, та абзац перед таблицею 1; примітка xii посилається на РДІА, ф. 821, оп. 8, спр. 36, арк. 153 зв. Відомості за дослідженням; архівний оригінал тут не перевірений. ↩

  12. В. Лукін. «Джурин», виклад за 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2, 2000; абзаци про громаду 1853 року та єврейську початкову школу. ↩

  13. «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, електронна версія; абзац про синагоги 1889 року й рабина 1919 року. ↩

  14. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 512, PDF-сторінка 257, перша колонка лівої сторінки; абзац про малу синагогу й обов’язки Гершла Коральника. ↩

  15. Моріс Бронштейн. «Мёртвая петля». Волнат-Крік, 2013. ISBN 978-1-300-91663-5. Авторський відступ після опису рабина Цві Гершла Коральника: абзац про його відвідини матері автора й власні відвідини могили, перед зверненням до читача із застереженням щодо спогадів про воєнний час. ↩ ↩2

  16. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 512, PDF-сторінка 257, обидві колонки лівої сторінки; абзаци про використання синагог і початок війни. ↩ ↩2 ↩3

  17. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 514, PDF-сторінка 258, друга колонка лівої сторінки; с. 513, іл. 316, підпис фотографії. Примітка 18 на с. 643 відсилає до звіту подільської експедиції 1997 року та інших матеріалів; індивідуального шифру плану не наведено. ↩

  18. Каталог фотографій синагог, будинків і кладовища Джурина 1989 року, Національна бібліотека Ізраїлю / Центральний архів історії єврейського народу. P473-79, приватна колекція Лукіна; системний номер 997012589746005171, поля опису, дат і складу. Відомості за каталогом, а не за самими фотографіями. ↩

  19. В. Лукін. «Джурин», вебвиклад із посиланням на 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2, Санкт-Петербург, 2000; перший абзац про погроми, липень 1919 року. Сторінку книжки для цього повідомлення вебпублікація не вказує. ↩

  20. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 8, PDF-сторінка 11, таблиця відомостей про погроми, запис №50 «Джурин» і примітка про повіт. Читання рядків, граф і примітки надане користувачем; числа 19 та 20 стоять у графі року, назви місяців — у графі місяця. ↩ ↩2

  21. Погромленные населенные пункты — краткие сведения, публікація 28 квітня 2026 року, запис №125, Джурин. За вступом публікатора, зведення уклав Нахум Гергель, документ міститься в папці №679 архіву Чериковера. Архівний оригінал не звірено; наведено дані опублікованого тексту. ↩ ↩2 ↩3 ↩4

  22. Михаель. «Джурин. Список жертв», 9 вересня 2026 року, перший розділ, №1–12; за вказівкою публікатора — переклад рукописного тексту їдишем, архів Чериковера, арк. 23317. Оригіналу ця публікація не замінює. ↩ ↩2

  23. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 18, PDF-сторінка 29, відомість про вбитих під час погромів у Джурині від 13 листопада 1921 року: розділ про розстріляних у Хоменках 20 липня 1919 року та примітка про поховання в Шаргороді. ↩ ↩2

  24. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 32, PDF-сторінка 49, відомості про погроми в Подільській губернії, повідомлення №85 «Джурин»; заголовок розділу — арк. 29, PDF-сторінка 46. ↩

  25. В. Лукін. «Джурин», абзаци про листопад 1919 року та допомогу українських мешканців; вебвиклад із посиланням на 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2, Санкт-Петербург, 2000. Порівняльний виклад: DZHURIN, JewishGen’s Cemetery Discovery Project, історична довідка після посилання на джерело з фотографіями, абзац про листопад 1919 року. Це пов’язані перекази, а не два окремі свідчення очевидців. ↩ ↩2

  26. «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, електронна версія, абзац про погроми у грудні 1919 та лютому 1920 року. Першоджерело повідомлення в статті не зазначене. ↩ ↩2 ↩3

  27. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 18 зв., PDF-сторінка 30, відомість від 13 листопада 1921 року: розділ про вбитих денікінцями в Джурині 13 лютого 1920 року та примітка до №18. Читання дати, кількості 18 осіб, обставин і примітки надане користувачем; їх не виведено з цифрового покажчика. ↩ ↩2 ↩3 ↩4

  28. Комітет допомоги потерпілим від погромів у Джурині. Звернення від 12 адара 5680 року; публікація «Джурин. 2 марта 1920г. Воззвание Комитета Помощи Погромленным», 9 вересня 2026 року. За описом публікатора, машинопис івритом, архів Чериковера, арк. 6558–6559; опубліковано в російському перекладі. Дати 21 лютого й 2 березня 1920 року наведені у примітках 1–2 публікації. ↩ ↩2 ↩3

  29. Нахум Штіф. The Pogroms in Ukraine, 1918–19: Prelude to the Holocaust, переклад і вступ Моріса Вулфтала. Open Book Publishers, 2019, с. 32–33. DOI: 10.11647/OBP.0176. ISBN електронного PDF-видання: 978-1-78374-746-7. Опрацьовано текст англійського перекладу; оригінал їдишем не звірено. ↩

  30. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 13, PDF-сторінка 23, список євреїв, убитих під час денікінських погромів від червня (?) 1919 до лютого 1920 року, розділ Джурина Подільського, №1–29. Читання заголовка, імен і віку надане користувачем; непевність передано знаками питання. Форми імен адаптовано українською без розгортання ініціалів та ототожнення осіб. ↩

  31. Нахум Штіф. The Pogroms in Ukraine, 1918–19: Prelude to the Holocaust, переклад і вступ Моріса Вулфтала. Open Book Publishers, 2019, с. 40–41 (допомога місцевих християн), с. 45 (загибель у підпалених будинках). DOI: 10.11647/OBP.0176. ↩

  32. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 69, PDF-сторінка 99, запис №15 про Ямпільський повіт: уповноважений, адреса, штат і пункти зв’язку. Читання надане користувачем. ↩

  33. В. Лукін. «Джурин», вебвиклад за 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2, Санкт-Петербург, 2000; абзац про чотирикласну школу після опису колгоспу. ↩

  34. «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, електронна версія; абзац про школу з викладанням їдишем і колгосп 1927 року. ↩

  35. В. Лукін. Виклад за виданням 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2. Санкт-Петербург, 2000, опублікований на сторінці «Джурин», абзац про ремісників 1852 року. Сторінки книжки вебпублікація не вказує. ↩

  36. Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниях. Друкарня Л. М. Фіша і П. Є. Вольфсона, 1913. Запис про Джурин, фрагмент dzhuIMG_5518.jpg на My Shtetl; рубрики аптеки, лікарні та торгівлі. Читання надане користувачем. ↩

  37. «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, електронна версія, абзац про переселенські об’єднання у 1920-х роках. Чисельність подано в особах; першоджерело цих даних у статті не назване. ↩

  38. В. Лукін. Виклад за виданням 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2. Санкт-Петербург, 2000, на сторінці «Джурин», абзац про колгосп між описом погромів і школи. Сторінки книжки вебпублікація не вказує. ↩

  39. «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, електронна версія, абзац про початкову школу та організацію колгоспу 1927 року. ↩ ↩2

  40. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03.06.2026 у справі №152/696/26, документ №137110988, п. 12: виклад історичної довідки КУ «Трудовий архів Шаргородської міської ради» №01-13-1339 від 25.12.2025, а.с. 9. Прочитано текст рішення, наданий користувачем; установчі документи господарства тут не наведені. ↩ ↩2

  41. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14.08.2026 у справі №152/1182/26, документ №139020655, п. 16: виклад історичної довідки №01-13-1291 від 20.05.2026, а.с. 16. Фонд №79 належить місцевому трудовому архіву. ↩

  42. Ф. А. Винокурова. «Створення та діяльність єврейських органів місцевого самоврядування у 20–30-і роки ХХ ст. (огляд архівних джерел)». Наукові записки ВДПУ. Серія: Історія. Вінниця, 1999. Вип. 1. С. 150–151, прим. 6 на с. 154. Архівне посилання наведене за авторкою. ↩

  43. Картки рад і делегатів Джуринського району за 1927 рік. ДАВіО, ф. Р-2217, оп. 6, спр. 103. Наданий користувачем індекс, сторінки 459 і 491; це локатори індексу, а не номери аркушів справи. ↩

  44. «Джурин», сайт «Мій штетл», виклад із зазначеним авторством В. Лукіна та посиланням на 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2, 2000; абзац, що починається повідомленням про районний центр 1923 року. ↩

  45. «ДЖУРИН», Российская еврейская энциклопедия, електронна версія, перший абзац. ↩

  46. Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945, т. III, стаття «Djurin», с. 666, PDF-сторінка 192 у другій частині, перші абзаци статті. Опублікований дослідницький виклад; наведені оцінки не є поіменним обліком. ↩ ↩2 ↩3

  47. Сімха Вайсбух. «Djurin», англійський переклад Моше Девере на JewishGen. С. 127, розділи про прибуття й місцевих євреїв; с. 130, абзац після опису вистави 22 травня — дані за січень–березень і вересень 1943 року. Числа наведено за вторинним викладом, не за безпосередньо перевіреними списками. ↩ ↩2

  48. «דז’ורין», Всесвітня організація євреїв Буковини, розгорнутий виклад у другій частині сторінки: абзац про допомогу рабина Коральника; розділ про умови життя — близько 300 осіб і 120 родин; заключний статистичний абзац перед описом звільнення — дані 1943 року. На сторінці є також коротший виклад з іншими числами; вони не становлять незалежних переписів. ↩ ↩2

  49. «ז’ורין (Dzhurin)», האנציקלופדיה של הגטאות, Яд Вашем, абзац про звіти комітету допомоги в Бухаресті за січень–березень 1943 року. ↩

  50. Далія Офер, Сара Розен. An Account from Transnistria: The Diary of Lipman Kunstadt, a Social Critic from Within, у збірнику Beyond Camps and Forced Labour: Proceedings of the Sixth International Conference, 2020. С. 53 — призначення керівників; с. 59–60 — критика й допомога втікачам; с. 63–64 — межі щоденникової перспективи. DOI: 10.1007/978-3-030-56391-2_4. Свідчення Кунштадта наведено за дослідженням, а не за безпосередньо опрацьованим оригіналом щоденника. ↩ ↩2

  51. «ז’ורין (Dzhurin)», האנציקלופדיה של הגטאות, Яд Вашем, електронна стаття, два абзаци про створення комітету в жовтні 1942 року, суд, податки та видатки. ↩ ↩2

  52. Далія Офер, Сара Розен. An Account from Transnistria: The Diary of Lipman Kunstadt, a Social Critic from Within, 2020. С. 55, цитата запису від 27 квітня 1942 року. Датування керівної ролі — висновок із наведеної цитати, не перевірка оригіналу щоденника. ↩

  53. Моріс Бронштейн. Мёртвая петля. Интервью с узниками Печорского концлагеря. Каліфорнія, 2013. ISBN 978-1-300-91663-5. Розділ про Клару Крейчман: запитання про керівників поліції та жандармерії; авторська вставка з фрагментами розділу Менаше Міллера про єврейський комітет; абзаци про єврейську поліцію. Свідчення Міллера наведено за Бронштейном; його окрему публікацію безпосередньо не опрацьовано. ↩ ↩2

  54. Сімха Вайсбух. «Djurin», англійський переклад Моше Девере на JewishGen, с. 128–129, розділ про самоорганізацію. Виклад називає весну 1942 року; повного поіменного складу ради й суду не подає. ↩

  55. Далія Офер, Сара Розен. An Account from Transnistria: The Diary of Lipman Kunstadt, a Social Critic from Within, 2020. С. 56, цитата запису від 17 травня 1943 року. ↩

  56. Сімха Вайсбух. «Djurin», англійський переклад Моше Девере на JewishGen. С. 128–129, абзаци про епідемію, лікарню та аптеку; с. 131, підсумок втрат. Виклад на с. 129 відносить близько 400 смертей до епідемій за весь період депортації, а не лише до одного року. ↩ ↩2 ↩3

  57. Світлана Бронштейн, уроджена Аксельрод, спогад у The Bells of Memory: Memories kept for future generations. Упорядник Яків Гельмер. Об’єднання «Зікарон», 2016. С. 85–86, розділ про Джуринське гетто; сторінки PDF 83–84. Використано текстовий шар англомовної публікації спогаду. ↩

  58. Мартін Гасс. «Djurin», у Geschichte der Juden in der Bukowina, за ред. Гуґо Ґольда. Тель-Авів, 1962. Т. II, с. 76. Англійський переклад Джерома Сільвербуша на JewishGen; абзац про смертність і завершальний перелік померлих. ↩ ↩2

  59. Сімха Вайсбух. «Djurin», англійський переклад Моше Девере на JewishGen. С. 130, перший абзац про студентів, які допомагали лікарям і видавали рукописну газету. ↩

  60. «ז’ורין (Dzhurin)», האנציקלופדיה של הגטאות, Яд Вашем, електронна стаття: абзац про лікарню взимку 1942–1943 років, абзац про епідемію та аптеку й підсумковий абзац про близько 500 загиблих. ↩ ↩2

  61. Сімха Вайсбух. «Djurin», англійський переклад Моше Девере на JewishGen. С. 130, розділ про релігійне й культурне життя: абзаци про газету, молодіжне коло та виступ 22 травня. Повного імені Конштадта не встановлено. ↩ ↩2

  62. Далія Офер. השואה בטרנסניסטריה: הרצח והתגובה היהודית — дослідження Голокосту в Трансністрії та єврейської відповіді, електронна публікація Яд Вашем. С. 11–12 із 15: абзаци про газету, шість уцілілих випусків, її зміст і припинення видання. Оригіналів газети тут не відтворено. ↩

  63. Овідіу Крянґе, Олександр Круглов. «Djurin», The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945, т. III, Camps and Ghettos under European Regimes Aligned with Nazi Germany, редактор тому Джозеф Р. Вайт. Блумінґтон та Індіанаполіс: Видавництво Індіанського університету. С. 667–668, абзац про травень 1943 року та примітки 6–7; у цій частині PDF — сторінки 193–194. Відомості про травневе відправлення й умови праці наведено за енциклопедичним викладом; серпневий список розглянуто окремо нижче. ↩

  64. Список непрацездатних єврейських робітників будівництва мосту через Буг у Трихатах, 11 серпня 1943 року. Державний архів Одеської області, ф. Р2242, оп. 1, спр. 1502, арк. 244, №5 і №14. Цифрова копія: USHMM, Odessa Oblast Archives records, RG-31.004M, мікрофільм 0004, кадр 2716, RG-31.004M.0004.00002716.jpg. Дата й читання записів підтверджені користувачем. ↩

  65. Лист бюро нового залізничного будівництва в Трихатах до дирекції праці, 12 серпня 1943 року, про непрацездатних єврейських робітників. ДАОО, ф. Р2242, оп. 1, спр. 1502; цифрова копія USHMM, RG-31.004M, мікрофільм 0004, кадр 2714, RG-31.004M.0004.00002714.jpg. Послідовність копій: лист — кадр 2714, німецький список — 2715, румунський список на арк. 244 — 2716. Номер архівного аркуша листа не встановлений; локатор наведено за кадром. ↩

  66. Офер Ліфшиць. In Their Own Voice: The Djurin Orphanage Testimony Project. Yad Vashem, №94, зима 2021. С. 22–27: відкриття — с. 22–23; керівник, утримання, навчання, Саломон і Кац — с. 24–25; Перл та Авраам Постельники — с. 26–27. Виклад дослідника архівного відділу за документами; не безпосередня перевірка оригіналів. ↩ ↩2

  67. Сімха Вайсбух. «Djurin», англійський переклад Моше Девере на JewishGen. С. 129, абзац про дитячий будинок у розділі про самоорганізацію. ↩

  68. «ז’ורין (Dzhurin)», האנציקלופדיה של הגטאות, Яд Вашем, абзац про установи гетто, речення про заснування дитбудинку восени 1943 року. ↩

  69. «Siret», Pinkas Hakehillot: Encyclopedia of Jewish Communities, Romania, т. II. Єрусалим: Яд Вашем, 1980. С. 482–483; англійський переклад Міхаль Ґольдберґер за редакцією Брюса Райша на JewishGen, розділ про Голокост, абзац про допомогу рабина Баруха Гагера депортованим із Серета. ↩

  70. «ז’ורין (Dzhurin)», האנציקלופדיה של הגטאות, Яд Вашем, електронна стаття, абзац про лікарню, їдальню та дитячий будинок; відомості про їдальню у 1943 році. ↩

  71. Беата Космала, Ревіталь Людвіг-Кедмі. Verbotene Hilfe. Deutsche Retterinnen und Retter während des Holocaust. Цюрих: Verlag Pestalozzianum; Донауверт: Auer Verlag, 2003. ISBN 3-03755-002-3; 3-403-04085-2. С. 83–85: родина Менчерів, Дора Зальцман і лист Лізи Гойман до Яд Вашем. ↩ ↩2

  72. «DZHURIN (DZHURYN, DŻURYN ,DJURIN ,DZURIN, DZURYN): Vinnytsya oblast», International Jewish Cemetery Project, розділ «CEMETERY», запис UA01310101, абзаци про власність і межі та заключний абзац про обстеження М. Л. Фукса 18 жовтня 1994 року. ↩

  73. ESJF European Jewish Cemeteries Initiative. «Dzhuryn Jewish Cemetery Pre-War Section», розділ «Cemetery Information», поля координат, довжини периметра й огорожі. ↩

  74. ESJF European Jewish Cemeteries Initiative. «Dzhuryn Jewish Cemetery Post-War Section», розділ «Cemetery Information», поля координат, периметра та найдавнішого надгробка. Координати й датування наведено за текстовим звітом обстеження; вони не визначають юридичних меж ділянки. ↩

  75. ESJF European Jewish Cemeteries Initiative. «Dzhuryn Jewish Cemetery Pre-War Section», розділ «Cemetery Information», поля стану ділянки, кількості надгробків і найдавнішої та найновішої дат. ↩

  76. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Вып. 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 514, друга колонка, абзац про кладовище; с. 643, примітка №19 до розділу про Джурин; с. 613, розшифрування скорочення архіву. ↩

  77. «DZHURIN (DZHURYN, DŻURYN ,DJURIN ,DZURIN, DZURYN): Vinnytsya oblast», International Jewish Cemetery Project, розділ «CEMETERY», запис UA01310101, абзац про кількість і датування каменів; заключний абзац називає обстежувачем М. Л. Фукса й дату 18 жовтня 1994 року. ↩

  78. «У Вінницькій області вандали розбили могили на єврейському кладовищі», Korrespondent.net, 29 квітня 2013 року, 09:06, вступ і два наступні абзаци; переказ повідомлення обласної міліції. ↩

  79. «В Винницкой области подростки ради развлечения разбили 54 надгробия», LB.ua, 11 жовтня 2013 року, 14:57, основний текст; переказ ВІННИЦЯ.info. ↩ ↩2

  80. Тамара Малиновська. «В Винницкой области суд вынес приговор вандалу, разгромившему с дружками еврейское кладбище». «ФАКТЫ», 15 жовтня 2013 року, 14:48, другий і заключний змістові абзаци; повідомлення з посиланням на сектор зв’язків із громадськістю обласної міліції. ↩

  81. Об’єднана єврейська община України. Повідомлення про встановлення пам’ятного знака на єврейському кладовищі Джурина, 22 червня 2021 року, повідомлення № 376, заключний абзац про виконавця й фінансову підтримку. ↩

  82. «Cemetery», сайт Dzhuryn на JewishGen, оновлення: березень 2026 року, розділи «Monument» і «Dzhuryn Cemetery Monument Erected in 2021». Використано текстове відтворення напису на знаку. ↩

  83. Витяги з протоколів засідань Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР. ЦДАВО України, ф. 4648, оп. 2, спр. 40, арк. 17; PDF-сторінка 5. Витяг із протоколу № 13 від 30 липня 1948 року, п. 30, підпункт «в» у частині розгляду та п. 30 у постанові; № 16-73 від 18 серпня 1948 року. Читання надав користувач. ↩ ↩2 ↩3

  84. «ДЖУРИН», Российская Еврейская Энциклопедия, абзац про відхилення клопотання 1948 року. ↩

  85. Наталка Жмуд, Анатолій Войнаровський. «“Міньони” (міньяни) як нелегальні юдейські громади на Вінниччині у 1945–1952 рр. (за матеріалами звітів обласної ради по справах релігійних культів)». Наукові записки ВДПУ. Серія: Історія. 2025. Вип. 51. С. 100, абзац із переліком місць закриття міньянів. ↩

  86. Сведения о погромах, каталог Національної бібліотеки Ізраїлю / Центрального архіву історії єврейського народу, HM2-9957.18, запис 990042551240205171; поля опису, оригінального шифру й дат. Каталог називає списки загиблих у Джурині серед матеріалів справи; зміст і датування самих джуринських списків тут не встановлені. ↩

  87. Первісний аркушний локатор — Dzhurin Pogram Victims.xlsx, цифровий покажчик зі сторінки JewishGen про погроми Джурина, графи архіву, фонду, опису, справи й аркуша. Заголовок і дату відомості від 13 листопада 1921 року, арк. 18–18 зв. / PDF 29–30, згодом прочитав користувач; особові дані з покажчика не використані для ототожнення людей. ↩

Вигляд графа

Зворотні посилання